Генрик Сенкевич - Хрестоносці

Юранд якийсь час дивився своїм здоровим оком на юнака і сказав:

— Пам'ятаю... А де Дануська?

Хіба вона не їхала з вами? — спитала занепокоєна княгиня.

Як же вона могла їхати зо мною, коли я до неї їхав?

Збишко й княгиня перезирнулися, гадаючи, що Юранд і досі говорить з гарячки, потім княгиня сказала:

Ради бога, опам'ятайтесь! Хіба дівчини не було з вами?

Дівчини? Зі мною? — здивовано спитав Юранд.

Бо ваші люди всі загинули, а її між ними не знайшли. Чому ви її залишили в Спихові?

Він повторив ще раз, але з тривогою в голосі:

—В Спихові? Та вона ж у вас, милостива пані, а не в мене!

Та ви ж прислали за нею в лісовий палац людей з листом!

Во ім'я отця й сина! — відповів Юранд. — Нікого я не посилав.

Княгиня раптом зблідла.

Що ж це таке? — сказала вона. — Ви певні, що говорите при своїй пам'яті?

Ради господа милосердного, де дівчина? — закричав, зриваючись з постелі, Юранд.

Почувши це, отець Вишонек швидко вийшов з кімнати, а княгиня говорила далі:

—Слухайте: за Данусею прибув до лісового палацу збройний загін з листом від вас. В листі було написано, що вас під час пожежі придушило балкою... що ви напівосліпли ї хочете бачити дочку... І вони взяли Дануську й поїхали...

— Горе! — вигукнув Юранд.— Богом присягаюся, ніякої пожежі в Спихові не було, і я не посилав по дочку!

В цей час повернувся ксьондз Вишонек з листом, подав його Юрандові й запитав:

Це не ваш ксьондз писав?

Не знаю.

А печать? "

Печать моя. Що написано в листі?

Отець Вишонек прочитав листа. Юранд слухав, хапаючись за волосся, потім сказав:

—Лист фальшивий!...Печать підроблена! Горе моїй душі! Вони викрали дівчину й занапастять її!

— Хто?

Хрестоносці!

Рани господні! Треба сказати князеві! Нехай шле послів до магістра!—вигукнула княгиня.— Господи милосердний, рятуй її і допоможи...

Сказавши це, вона з криком вибігла з кімнати. Юранд схопився з постелі й гарячково почав натягати одежу на свою могутню постать. Збишко сидів, немов скам'янілий, і лише через деякий час зловісно заскреготав зубами.

—Звідки ви знаєте, що її схопили хрестоносці? — спитав ксьондз Вишонек.

Присягаюсь муками господніми!

Чекайте... Може бути. Вони приїжджали до лісового палацу скаржитись на вас... Вимагали відплати...

—Вони її й схопили! — раптом вигукнув Збишко. Сказавши це, він вибіг з кімнати, подався до стайні

і наказав запрягати сани й сідлати коні, сам добре не знаючи, нащо так робить. Вій тільки розумів, що треба рятувати Данусю, треба їхати негайно, хоч би й у саму Пруссію, і там вирвати її з ворожих рук або загинути.

Потім повернувся в кімнату сказати Юрандові, що зброя й коні зараз будуть готові. Збишко був певний, що Юранд поїде з ним. В серці його вирував гнів, біль і жаль, але разом з тим він не втрачав надії: йому здавалося, що вдвох з грізним рицарем із Спихова вони зможуть добитись усього—навіть ударити на всю збройну силу хрестоносців.

У кімнаті, крім Юранда, отця Вишонека і княгині, Збишко застав князя, пана де Лорша, а також старого пана з Длуголясу, якого князь запросив на нараду як чоловіка розумного, що добре знав хрестоносців, у яких довгі роки перебував у неволі.

Треба починати обачно, щоб надмірною запальністю не зіпсувати справи й не занапастити дівчини,— говорив пан з Длуголясу.— Треба негайно надіслати магістрові скаргу; якщо ваша князівська милость дасть до нього листа, то я з ним поїду.

Листа я дам, і ви з ним поїдете,— сказав князь. — Присягаюсь богом і святим хрестом, не дамо дівчині загинути. Магістр боїться війни з польським королем і старається привернути на свій бік мене і мого брата Семка... Звичайно, що її викрали не з його наказу, і він звелить її віддати.

А коли з його наказу? — спитав ксьондз Вишонек.

Хоч він і хрестоносець, але порядніший за інших,— відповів князь,— і, як я вам сказав, швидше хотів би мені догодити, аніж розгнівити. Могутність Ягелла — не жарти... Заливали вони нам сала за шкуру, поки могли, а тепер догадалися, що коли й ми, мазури, допоможемо Ягеллові, то буде їм погано...

Знову заговорив пан з Длуголясу:

—Це правда. Хрестоносці навмання нічого не роблять, і я так думаю, коли вони викрали дівчину, то тільки для того, щоб вирвати в Юранда з рук меч і або взяти викуп, або обміняти її.

Він звернувся до пана із Спихова:

Кого ви маєте зараз у полоні?

Де Бергова,— відповів Юранд.

Це хтось значний?

Видно, що значний.

Пан де Лорш, почувши ім'я де Бергова, почав розпитувати про нього і, дізнавшись у чому річ, сказав: