Генрик Сенкевич - Хрестоносці

Це було так несподівано для княгині Ганни, що вона аж підхопилася з лави, потім знов сіла і, ніби не розуміючи як слід, про що йдеться, сказала:

На рани господні!.. Ксьондз Вишонек?..

Милостива пані!.. Милостива пані!..— просив Збишко.

— Милостива пані! — повторювала за ним Дануся, знову обіймаючи княгиню за коліна.

—Як же то можна без батькового дозволу...

—Божий закон сильніший! — відповів Збишко. — Бійтеся бога!

—Хто нам батько, як не князь?.. Хто нам мати, як не ви, милостива пані?

А Дануся промовила:

—Милостива матусю!

—Правда, що я була і є їй матір'ю,— сказала княгиня, — і Юранд з моїх рук узяв дружину. Правда! А коли б ви звінчались — то й було б по всьому.

Може б, Юранд і посердився, але ж і він мусить коритись князю, як своєму панові. Зрештою, можна б йому сказати не зразу, а тоді, коли б він захотів її віддати за іншого або в черниці... А якщо й дав якусь обітницю, то в цьому не буде його провини. Проти волі божої ніхто нічого не вдіє... Може, це і є воля божа!

—Інакше не може бути! — вигукнув. Збишко;

— Заждіть, дайте мені опам'ятатися! Якби, князь був тут, зараз пішла б до нього і спитала: віддавати Дануську чи ні? Але без нього боюся... Аж дух мені забило, а тут і часу нема подумати, бо дівчина ж повинна завтра вранці їхати!.. О господи милосердний! Нехай би їхала заміжньою — був би вже спокій. Тільки от не можу опам'ятатись—чогось мені страшно. А, тобі не страшно, Данусько? Скажи!

— Коли не повінчаємось, то я помру! — перебив Збишко.

А Дануськи одірвалась від колін княгині, і тому що не тільки поводилася з нею просто й довірливо, але була ще й любима та пещена, обхопила її за шию і щосили почала тулитись до неї.

Але княгиня сказала:

— Без отця Вишонека нічого не можу дозволити. Побіжи за ним мерщій!

Дануся побігла за отцем Вишонеком, а Збишко повернув своє збіліле обличчя до княгині й сказав:

— Що мені Ісус Христос призначив, те й буде, але за цю радість нехай вам, милостива пані, бог віддячить.

—Зажди дякувати мені,— відповіла княгиня,— бо ще невідомо, що буде. І мусиш присягнутись честю, що коли повінчаєтесь, то не заборониш дівчині зараз же їхати до батька, щоб віп, борони боже, не прокляв тебе і її.

— Присягаюсь честю! — сказав Збишко.

Ну, то пам'ятай же! А Юрандові нехай дівчина спочатку нічого не каже. Краще, щоб ця новина не опекла його, як вогонь. Ми пошлемо за ним і Данусею з Цеханова, і тоді я сама розкажу або попрошу князя. Юранд побачить, що нікуди не дінешся, і погодиться. Він же не був сердитий на тебе?

Ні,— сказав Збишко,— не був, і, може, навіть радітиме в душі, що Дануська буде моєю, Бо коли він дав обітницю, то порушить її не з своєї вини.

Увійшли ксьондз Вишонек з Дануською, і розмова урвалася. Княгиня одразу з запалом почала розповідати йому про Збишкові заміри, але ксьондз, ледве почувши, про що йдеться, перехрестився від здивування і сказав: — Во ім'я отця, і сина, і святого духа!.. Як же я можу це зробити? Зараз же пилипівка — піст!

—Боже мій! А й справді! — вигукнула княгиня.

Настало мовчання. Тільки вражені обличчя свідчили, яким тяжким ударом для всіх були слова отця Вишонека,

Через деякий час він сказав:

— Якби був дозвіл, я б не противився, бо мені вас жаль. Мені не обов'язково мати дозвіл Юранда, бо коли милостива пані дозволяє і ручиться за дозвіл князя, то цього досить:—вони ж батько й мати для цілої Мазовії. Але без дозволу єпіскопа — не можу. Якби тут був ксьондз-єпіскоп Якуб з Курдванова, той, може, й дав би дозвіл, хоч він і суворий ксьондз, не такий, як був його попередник, єпіскоп Мамфіол, який на все відповідав: "Bene! Bene!"

Єпіскоп Я куб з Курдванова дуже любить і князя, і мене,— докинула княгиня.

Я й кажу, що не відмовив би дати дозвіл, бо для того є причини... Дівчина мусить їхати, а цей молодик хворий і може вмерти... Гм! In articulo mortis... Але без дозволу ніяк не можу...

Вже б я потім у епіскопа Якуба дозвіл випросила,— нехай би він був не знати який суворий, а мені в цьому не відмовить!

На це ксьондз Вишонек, чоловік добрий і лагідний, сказав:

— Слово помазаниці божої — велике слово... Боюсь тільки ксьондза-єпіскопа, але то велике слово!.. Юнак міг би щось пообіцяти для плоцького кафедрального собору... Не знаю... Все-таки, поки не прийде дозвіл, буде гріх — і не чий-небудь, а мій... Гм!.. Правда, господь милостивий, і коли хтось согрішить не задля власної користі, а з жалю до людської біди, він тим легше прощає!.. Але гріх буде мій, і коли єпіскоп затнеться, хто мені тоді одпустить цей гріх?