Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

— Ні, ні, не треба, — почала відмовлятись Саллі, та Вайолет уже розв’язувала шнурки.

— Добре, що ви не товста, — сказала Вайолет. — До того, як мені прибудували оцю кімнату, я спала разом з місіс Джіотті, й було страшенно тісно. А в офіціантки, що працювала до мене, стояв власний намет на подвір’ї. Вона вийшла за Боба Пірса, коли він продав свою ділянку. Та ви це знаєте.

Саллі не знала, але балачки Вайолет дали їй змогу розстебнути ліфчик і розшнурувати корсет. Як зразу полегшало, коли вона їх скинула разом із сукнею і навіть нижньою спідницею! Саллі хотіла показати Вайолет, що не зовсім безпорадна; вона вирішила спати в самій комбінації та панталонах.

Простирадл на ліжкові не було. Вайолет пояснила, що спить на старому рядні,.а коли холодно, вкривається іншим.

«Яка насолода лягти й поринути в солодку дрімоту», — подумала Саллі. Вона була глибоко вдячна Вайолет і хотіла пояснити їй, що не звикла пити так багато вина. Взагалі вона вперше в своєму житті отак напилася, хоча в вечір їхнього весілля Морріс і замовив пляшку шампанського. То був казковий напій, крижаний і іскристий, мов зріджене проміння сонця. Вони були такі закохані й такі безмірно щасливі, що Саллі навіть не знала, від чого вона п’яна — од вина чи від кохання.

Але сьогодні вона пила жадібно, безрозсудно, щоб побороти втому й не образити старого Кона, який хотів показати себе галантним кавалером. А тепле вино, та ще натщесерце, хоч кого, мабуть, звалить з ніг. До того ж вона страшенно вимучилась за день. От через все це і маєш — «нагазувалась», як сказала Вайолет, і тепер хоч крізь землю провалися від сорому. Оце познущався б з неї містер Фріско Джо Мерфі, якби знав. Та Саллі сподівалась, що він ніколи не дізнається про її гріхопадіння.

А що скаже Морріс? Що про неї думає оце дівча?-І як вона зможе знову дивитися людям у вічі? Та скоро сон поглинув і всі Саллині страхи, і розтривожене сумління, що вона поводила себе непристойно.

Вранці, коли Саллі прокинулась від тупого болю в голові й нестерпної нудоти, вчорашнє повернулось до неї. Вона встала, вийшла на подвір’я, і там її вирвало. Саллі ледве допленталась назад до ліжка й лягла, почуваючи себе зовсім хворою.

— Тепер усе пройде, — запевнила її Вайолет, встаючи й собі.

Дівчина акуратно одяглась під нічною сорочкою, вийшла на подвір’я і принесла таз, в якому було трохи води.

— Місіс Джіотті сказала, що це на двох, — з жалем промовила вона. Відливши половину води у кварту, вона другою половиною сполоснула обличчя та руки.

Потім розплела коси, розчесала чорне густе волосся й закрутила його вузлом на маківці. Посвіжіла, мов квітка, й дуже приваблива в голубому ситцевому платтячку, Вайолет уважно подивилась на Саллі.

— Вам треба похмелитись, — діловито сказала вона. — Я попрошу чого-небудь у містера Джіотті. І на вашому місці я б не лежала. Коли ви вмиєтесь, вам одразу полегшає. Сьогодні трохи прохолодніше, й чоловіки вже запрягають, їм краще не знати, що ви вчора перепили, правда?

— Атож. — Саллі звелася на лікті й сіла, їй було млосно. Але вона не могла навіть припустити, щоб Морріс чи хтось інший здогадався, як подіяло на неї шампанське.

Вайолет вийшла з кімнати й за мить повернулася з чаркою віскі. Саллі випила, їй трохи полегшало. Вона вмилась над тазом і, намочивши ганчірку в тій же воді, розтерла все тіло. Глянувши в тріснуте люстерко Вайолет, побачила змарніле, з жовтизною обличчя, але все ж не таке, як буває у жінки, що напередодні перепилась і не може оговтатись. Саллі змочила волосся, й воно розсипалось по плечах шовковистою хвилею, її очі лукаво блиснули в дзеркальці. Тепер їй здавалось уже безглуздим, що вона так картала себе за вчорашнє.

— Це просто нещасний випадок, Вайолет, — прощебетала вона повеселілим голосом, — але в майбутньому, коли доведеться пити, я буду обережніша.

— Всі так кажуть, — відповіла Вайолет. — Тут дуже мало жінок, і коли мужчина при золоті, він нічого для неї не пошкодує. Отож і мусиш пити з ним, а то він образиться.

— Отож-бо й є, — посміхнулася Саллі, — через те я…

— Мама говорить, що коли без цього ніяк не можна, то краще пити віскі, — повчально зауважила Вайолет. — Та містер Джіотті поки що зовсім не дозволя мені пити. Він дуже суворий зі мною, але це від доброти. Чарлі каже, що я тут живу як у монастирі. Але ж це не одне й те саме, правда?

І вона посміхнулась своєю млявою сумовитою посмішкою.

— Це жахливо, що така дівчина, як ви…— нерішуче почала Саллі. Вона хотіла сказати «змушена працювати в пивниці».