Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

— Тепер я плачу, — Морріс підхопився й намірився йти замовляти шампанське.

— Сідай, хлопче! — зупинив його Кон; він уже добре захмелів, і в ньому заговорила амбіція. — Останнього разу, коли ми з напарником гуляли отут, у Джіотті, — з журбою в голосі почав згадувати він, — ми були ого-го: щойно повернулися з розвідки і привезли чотириста п’ятдесят унцій… А спрага була така — здавалось, ціле море випили б… Боже милостивий, ми трохи не залишили Джіотті без товару! А Барні, той просто з глузду з’їхав, почав відстрелювати головки в пляшках. По всій підлозі так і лилося вино, пиво та віскі. Хлопці хапали пляшки й пили нахильці — порізали губи до крові. Тоді офіціанткою була тут така собі товстуха, дівка з розумом. «Нехай казяться, — каже вона Джіотті, — все одно за все заплатять». А що, й заплатили. Поклали двісті п’ятдесят фунтів — і було за що! Бідолашний старий Барні не зміг витримати такої гулянки. Звалився в гарячці й дав дуба раніше, ніж ми встигли розрахуватися з хазяїном. А добрий був товариш цей Барні. Такого я ніколи не мав і вже не матиму.

Рясні сльози набігали на почервонілі очі Кона й повільно скочувались по зморшкуватому обличчю, в яке глибоко в’їлась пилюка. Саллі з полегкістю зітхнула, коли до нього підійшла Вайолет з другою пляшкою шампанського.

— Треба уважити старого, Саллі, — пошепки сказав Морріс, — а потім я спроваджу його в бар.

Склянки знову було наповнено. Саллі тільки вдавала, що п’є: кімната й без того крутилась у золотавому тумані. Голоси в барі зливалися в далекий невиразний гомін. Вона чула лише свій власний голос, який щось говорив — захоплено й весело. Їй хотілося сміятись і співати. Все тепер мало зовсім інший вигляд. Вона вже не відчувала ні втоми, ані нудьги й була задоволена всім і всіма, їй подобалась і ця брудна кумедна пивничка, і старий Кон, такий щедрий та добродушний, хоча й трішечки п’яний; а втім, вона, й сама, здається, тепленька.

Та хіба це біда? Очевидно, в таборі старателів треба вміти і пити, й веселитися разом з усіма. Саллі цілком покладалась на Морріса: авжеж, він помітить, що вино вдарило їй у голову, й догляне її. Та Морріс, як видно, сп’янів не менше за Кона. Хоча, подумала Саллі, ні, бо все ж таки він спромігся умовити старого повернутися знову в бар. Вона сміялась до сліз, дивлячись, як вони йдуть, плутаючи ногами, сперечаючись та обнімаючи один одного, — Морріс і цей кудлатий смердючий стариган.

Потім її стало хилити на сон. Отак би де впала, там би й заснула. Вона підвелася, щоб знайти кого-небудь, хто показав би їй, де можна лягти, але кімната закрутилась у неї перед очима. Нараз Саллі з жахом помітила, що не тримається на ногах. Вона безсило опустилась на стілець і тужно заплакала. Веселого настрою мов і не було. Вона відчула, що так само видихалась і втратила силу, як рештки шампанського у товстостінних склянках, забутих на столі. Чаділа, розпливаючись, остання лойова свічка.

В барі все ще стояв гамір. Та раптом буйні вигуки, громові розкоти сміху, гелготіння хрипких голосів урвались, і в тиші залунав жіночий голос. В пам’яті Саллі, немов з туману, спливли Конові слова: «Це Вайолет. У неї просто ангельський голос».

Крізь запаморочення та задушливу темряву Саллі чула чисті переливи молодого голосу, що огортав її чарами. Потім настало забуття: Саллі задрімала й прокинулась тільки тоді, коли дівчина стала термосити її, нетерпляче говорячи:

— Ну ходімте вже. Місіс Джіотті сказала, що ви спатимете в моїй кімнаті.

— Ой господи! — в голові й досі наморочилось, і Саллі через силу намагалася звестись на ноги. — Пробачте, Вайолет, я… я зайве випила.

— Еге, ви добре нагазувались, — погодилась дівчина. — Держіться за мене, я проведу вас до ліжка.

— Та я… сама…— Саллі підхопилась, їй стало соромно, Що з нею морочиться оце мале дівча. Але вона одразу ж похитнулась, і Вайолет, підхопивши її під лікоть, одвела через темне подвір’я до якогось сарая.

Там стояла лише одна розкладушка, а кілька ящиків з-під цукру, поставлених один на один, правили за туалетний столик. Вайолет засвітила недогарок свічки й засунула двері. Саллі впала на ліжко.

Вайолет почала роздягатись.

Саллі безтямно дивилась на неї.

— Вам теж краще скинути сукню й корсет, — порадила Вайолет. — А спатимете в нижній спідниці.

Вона вже встигла натягти міткалеву нічну сорочку; дві довгі тоненькі й тугі кіски робили її схожою на маленьку дівчинку.

— Давайте я розшнурую вам черевики.