Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Фріско сердито вилаявся.

— Хотів би я бачити, як би клятий афганець відігнав од ковбані мене або надумався мити ноги в тій воді, що мені пити! — сказав він.

— Пару тижнів тому один фургонник приїхав із Джеральдтона, — докинув Сем, пихкаючи люлькою. — Теж каже, що вода в загаті між Джеральдтоном та Муллева ні к бісу тепер не годиться. Афганці купали в ній своїх верблюдів, а в тих спини геть-чисто в лишаях та коростяних болячках. Така смердота довкола — підступитися гидко.

—— Ми з Семом якось спробували наставити їм носа, — встряв у розмову Тупе Кайло. — Стояли тоді табором миль за п’ятдесят від Фініша, але там була непогана ковбаня. Коли бачимо, якийсь афганець полоще в ній свого паршивого верблюда, їй-бо, пристрелили б його, та ні з чого, не мали при собі ніякої зброї. Тоді ми шмат солоної свинини на палицю та й підвісили її над ковбанею, — афганцям і зась до води, бо їхня релігія забороняє їм брати в рот те, чого торкалася свиня. Але афганців було мало не з десяток, а нас тільки двоє. Вони погрожували, що зв’яжуть і застрелять кожного старателя, якого заскочать на такій капості.

— Господи! — вигукнув Фріско. — Невже, ми будемо все це терпіти?

— Афганці страшенно знахабніли, — забуркотів Янкі Набрида. — Додумались ще до такого штукарства — красти верблюдів. Скажімо, пропав у когось верблюд — заявляється афганець і враз: «Давай гроші, знайду твого верблюда». — «Гаразд, — каже ста’ратель, — знайдеш верблюда — матимеш два фунти». — «То віддай поки що гроші крамареві, — торочить афганець, — а я піду шукати». Він іде й за кілька годин приводить верблюда, бо сам же його прив’язав десь у чагарях.

— Щира правда, — сказав Дінні. — 3 недавнього часу наче пошесть яка пішла — всі верблюди навколо Кулгарді один за одним почали щезати. І афганці за кожного вимагають винагороду. Старателі, які поверталися з чагарів, казали, що бачили там багато прив’язаних верблюдів, і це їх страшенно дивувало.

— Гаррі Вернон зупинився з своїми верблюдами на Третій Милі. Наступного дня два з них мов провалились крізь землю. Він обнишпорив усю місцевість на тридцять миль довкола. А потім у солончакових заростях біля Маунт-Берджесу зустрів старателя, і той сказав, що бачив, як афганець вів двох верблюдів у напрямку водопою Кетл-Свомп, Гаррі подався їхніми слідами і знайшов своїх худобин: вони були живі-здорові й стояли прив’язані в таборі афганців. Ті відмовились повернути верблюдів: мовляв, один з них покусав їхнє верблюденя.

Афганці зажадали відшкодування. З войовничими криками обступили Гаррі, але покусаного верблюденяти йому не показали. Гаррі був без зброї. Афганці недвозначно дали зрозуміти, що вони з ним зроблять, якщо він їм не заплатить; вони й справді могли його порішити, і жодна душа про те не дізналася б. Гаррі віддав їм ті кілька соверенів, що були при ньому, й вони його відпустили. Повернули також і верблюдів, але Гаррі каже, що це востаннє він ходив у табір афганців без зброї, — більше такого з ним не повториться.

— То що ж ми робитимем? — спитав Фріско. — Чи нехай афганці отак і хазяйнують на приїсках?

— В старому таборі ми створили Антиафганський комітет, — сказав Дінні. — І він візьметься за цю справу, щоб покласти край усім неподобствам. Звісно, крамарі з піною проти, бо афганські погоничі верблюдів дешевші, ніж білі. А фургонники за нас. Вони кажуть, що афганці витісняють їх з доріг. Ми, трударі, мусимо покінчити з засиллям афганців. Великі тузи, як от Файза, Таг Магомет, мають власність на землю. Вони прибирають до своїх рук права на воду, і їхні раби дістають роботу, а наші товариші помирають з голоду. Ну як же не обурюватись! Афганці копають колодязі, афганці лагодять дороги, афганці служать у поліції! До їхніх хазяїв пливуть усі підряди, бо ті правлять найменшу ціну. Адже вони платять копійки за працю своїм нещасним рабам.

— Капітан Саундерс, управляючий на руднику султана Раджа Магомета, доводить, нібито продукти й вода подешевшали завдяки афганцям, — пробурмотів Морріс.

— Брехня! — палко заперечив Дінні. — Коли білі погоничі ділом показали, що вони можуть поратись біля верблюдів не гірше за будь-якого афганця, отоді вже афганцям і довелося знизити ціни. В Курналпі саме завдяки білим погоничам було знижено ціни на продукти. Афганці, навпаки, завжди наганяли ціни, як тільки могли.

— Скрізь, де є рабовласники, з’являється і «біла шушваль», — подав голос Янкі Набрида. — Точнісінько так було і в Америці. Афганці навезли рабів, а це — найдешевша робоча сила. Скоро й рудокопи на приїсках стануть «білою шушваллю», якщо ми не здихаємось клятих афганців.