Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

— Господи, це ти, Марітано! — вигукнула Саллі, щиро зрадівши появі дівчини.

— Егем, — протуркотіла Марітана, посміхаючись.

— Чого ти тоді втекла? — спитала Саллі.

Марітана задзюркотіла тихесеньким сміхом і похитала головою, ніби причини її втеч та появ були таємницею для неї самої.

Саллі раптом згадалось крихітне кенгуреня, що вона його викохувала в Південному Хресті. Кенгуреня приніс їй Дінні. Його пес накинувся на матір-кенгуру й загриз її, і Дінні витяг маля з материнської сумки. То був гірський кенгуру, симпатичне маленьке створіння, карооке, з довгими віями і м’яким сіро-коричневим хутром. Саллі вигодувала його соскою, і воно почало стрибати навколо неї, гризло травинки та гичку з її рук і бігало слідком, немов цуценя.

Дінні відгородив куточок у дворі, і Саллі тримала його там. Але одного разу на подвір’я вдерлися бродячі собаки. Вони пошматували кенгуреня у неї на очах. Саллі ніколи не забуде того страшного видовища, того жаху та гніву, що охопили її. Вона била собак і несамовито кричала, аж поки Морріс вискочив з хати. Та кенгуреня було вже мертве.

Яка жорстока доля спіткала це смирне, безпорадне звірятко! Саллі гірко ридала, впавши Моррісу на груди. Морріс запевняє, що вона ніколи не плакала з таким глибоким розпачем. Минуло багато часу, перш ніж цей трагічний випадок почав стиратися в пам’яті Саллі. Карі оченята й тоненькі безпомічні лапки кенгуреняти ще довго переслідували її.

І тепер Марітанині очі та руки нагадали їй те звіря. Дівчина рухалась з тією ж дикою і настороженою грацією, як і маленьке гірське кенгуреня, і в Саллиній уяві знову постала жахлива картина його загибелі. Саллі намагалась відігнати цей спогад. Марітана не така, як інші тубілки. Ось вона стоїть, простодушна і беззахисна, яскраве сонце осяває її струнке оголене тіло. Саллі здригнулась, знову згадавши, як пси шматували кенгуреня, її охопив панічний страх за Марітану, хоч вона розуміла безглузду недоречність цього почуття.

Марітана збагнула, що місіс Саллі чимось стривожена. Але її привітний жест та посмішка показали, що все вже минулось. Саллі сподівалась, що ніхто з чоловіків не проходитиме мимо, поки Марітана зодягнеться. І Марітана вмить здогадалась, про що думає Саллі, коли та кинула погляд на дорогу.

Їй не довелось говорити — піди одягнися. Марітана сама пурхнула геть і за хвилину вже виконувала свій обряд обмивання. Мабуть, Фріско дуже розсердиться, коли побачить, скільки води вона перевела, подумала Саллі. Але вона не змогла зупинити Марітану, яка з радісним сміхом намилювалась та обливала себе водою.

Її волосся було ще мокре і звисало довгими лискучими пасмами, коли вона знову прийшла до Саллі, що сиділа в своєму саморобному триногому кріслі: обрубок корча, обтягнутий шматком мішковини. Марітана вирядилась у те плаття, яке допомогла їй пошити Саллі. Побризкуючи намистом, з сяючими очима, вона чекала, щоб місіс Саллі її похвалила.

— Отак буде краще, — сказала з посмішкою Саллі. Марітана відповіла їй своїм дзюркотливим сміхом — їй здавалось, що вона розгадала причину хвилювання білої жінки.

Гостя присіла навпочіпки і по-дитячому наївно сказала:

— Все йшла, йшла. Сонце вгору, сонце вниз, я іду, іду… Дуже хочу їсти.

«Здалеку, видно, притьопала, охляла, бідолаха», — подумала Саллі.

— Еге, розумію, — сказала вона квапливо. — Зараз ти вип’єш чаю і чогось поїси, Марітано.

Поки Марітана уминала товсті кусні хліба з варенням, Саллі підгорнула жар і повісила над багаттям котелок з водою. Понад усе на світі Марітана любила випити чаю з Саллі, як з подругою і рівнею. А зараз вона до того ж була ще й страшенно голодна. Гостя не промовила більше жодного слова, поки не з’їла всього, що їй було дано, й не випила кілька кварт чаю.

Після цього обличчя Марітани знову заясніло, і вона була готова продовжувати бесіду.

— Маєш кубу? — спитала вона весело.

— Боронь боже! — Саллі вражено звела очі на Марітану. — Ні! Чого ти мене про це питаєш?

— А я маю, — пояснила Марітана. — Мінгарі залишив дитинку на камінцях, а ми там сиділи, пам’ятаєш? Бардок сказав — іди в табір, там є багато їсти. У чорних — нічого. Їсти? Нема. Вода? Нема.

— Он воно що! — Саллі з жахом, дивилась на свою гостю. Отже, її родичі через те і прислали Марітану до Фріско, що в них скрутно з водою та їжею! Але як сприйме Фріско звістку про дитину від мінгарі? І хто батько дитини? Фріско чи Бардок?

Саллі знала, що Марітана стежить за нею. Вона силкувалась приховати почуття тривоги й відрази, що охопило всю істоту. Та Марітана миттю побачила зміну в настрої місіс Саллі. Вона посмутніла й насупилась. Потому різко звелася на ноги й пішла геть.