Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

— Якщо я можу вам чимось допомогти, — весело прощебетала Саллі, — я з радістю це зроблю. Не звикла я сидіти без діла. Та й добре було б зайнятись якоюсь роботою, поки Морріса не буде вдома.

Але в місіс Баггінс день, як завжди, почався з головного болю й поганого настрою. Щирі наміри Саллі вона сприйняла підозріливо.

— Робіть своє діло, — кисло сказала вона, — а я робитиму своє.

Саллі враз зів’яла під її недружелюбним поглядом.

— От бачиш, — буркнув Морріс, ведучи Саллі назад до повітки. — Я ж попереджав тебе, що своєю настирливістю ти тут нічого не доб’єшся. Баггінс нездатна зрозуміти твоїх добрих і щирих поривань.

— Мабуть, вона просто невихована, — сказала Саллі, сідаючи на розкладушку. — Ну сам подумай, Моррісе, що ж тут поганого, коли я хочу їй допомогти?

Морріс усміхнувся:

— Матінка Баггінс була єдиною жінкою в Хеннані і тепер, по-моєму, просто ревнує, що на її дорозі з’явилася інша. Кажуть, вона не гребує постіллю тутешніх кавалерів…

— Та що ти! — з огидою вигукнула Саллі.

— Фріско запевняє, що й на старій скрипці можна зіграти пісню, а він у таких справах мастак. — Морріс натягнув на голову капелюха. — Ну, мені ніколи правити теревені, треба йти на ділянку, погребтися трохи в землі.

— Я піду з тобою. Не можу я тут байдикувати цілісінький день, — з запалом сказала Саллі.

— Де мій бумажник?

Морріс повів очима довкола, обмацав кишеню.

— Твій бумажник? — перепитала Саллі, силкуючись згадати, що він казав їй про бумажник учора…

Морріс зігнувся над сундучком, викидав звідти одежу. Саллі теж почала шукати. Вони перерил всі речі, облазили підлогу, але бумажник як у воду впав.

— Я ж просив сховати його. Я ж тобі казав, що в цих акціях ціле багатство! — розлютувався Морріс.

— Ах, Моррісе, — жалібно виправдувалась Саллі. — Та я в руки не брала твого бумажника. Ти сам кинув його на сундучок, сам.

— Але я сказав, щоб ти його сховала! — закричав Морріс. — Хіба я не попереджав, що тут тобі не Хрест і не Кулгарді?! Тут на ходу підметки зривають. Господи, якщо справдяться надії Зеба Лейна на рудник, я тобі ніколи не прощу!

Вже ледве не плачучи, Саллі сказала:

— Якщо це моя вина, Моррісе,. то я дуже шкодую, але ж…

Та Морріс уже вискочив з повітки.

Саллі чула, як він галасував у крамниці, а старий Монті та місіс Баггінс сердито кричали йому щось у відповідь. На порозі кухні з’явилася місіс Баггінс.

— Ану, збирайте свої манатки і вимітайтеся геть! — зарепетувала вона. — Якщо вам здається, що ви можете у вічі обзивати мене злодійкою, то ви дуже помиляєтесь, містер Гауг. Ідіть собі під чотири вітри і заберіть з-перед моїх очей свою пані. Приходять сюди біс знає з чим, та ще й обвинувачують чесних людей. Вас обікрали? І правильно зробили. Так вам і треба, ось! Ви самі не перший день нас обкрадаєте. Мідяка ніколи не заплатили, а золото ховаєте. Вас давно слід було потурити з табору, вошивий голодранець. Було б катюзі по заслузі.

— Я сказав тільки, що в мене улсрали бумажник. І на вас не маю ніякої підозри, — намагався втихомирити її Морріс. Його лють одразу вщухла перед бурею, що звалилась на його голову. — А золота там дрібки не було. Лише трохи грошей та кілька акцій.

— Акцій? — заверещала матінка Баггінс. — На акції, бач, гроші знайшлись? А цілий місяць у мене жере й ні разу не заплатив! Ні, йому закортіло в Кулгарді, щоб притаскати сюди свою шлюху. Зразу видно, яка вона птиця. І не кяжи мені, порядна жінка не злигається з таким пройдисвітом, як ти, Моррі Гауг.

— Прошу не ображати мою дружину, — сказав Морріс.

— Замовкни нарешті — гримнув на свою жінку старий Монті. — Якого біса ти до неї причепилась, що вона тобі зробила?

— Так їх, так, тітонько, дайте їм перцю! — почувся глузливий чоловічий голос. Саллі одразу впізнала його.

Фріско й кілька старателів зайшли на подвір’я.

— Геть звідси! — зовсім. знавісніла матінка Баггінс. — І швидше забери оцю вертихвістку! А ви, хлопці, можете все перевернути в моїй хаті, коли не вірите, що ні Монті, ні я навіть пальцем не торкались його клятого бумажника. Я не захищаю того, хто потяг той бумажник. Можете повісити злодюгу на гілляці, я буду тільки рада, раз через нього мені така халепа. Але в нас ще нікого не обкрадали. Ви всі це знаєте. Я нікого не кривдила і себе скривдити не дозволю. А він, безталанний ледащо, приходить сюди і зчиняє мені отаку бучу, ніби це ми винні в тому, що в нього вкрали анахтемський бумажник. То й нехай вимітається звідси к бісовій матері, поки не пізно!