Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Над усім цим зараз замислилась Саллі, пригадуючи і свою розмову з Моррісом, і його ставлення до неї, і їхнє спільне життя, і ті романтичні ілюзії, якими вона його оповивала. Саллі не мала сумнівів, що любить Морріса її відданості й незрадливості ніщо не похитнуло. Але вона повинна брати більш рішучу участь у їхніх спільних справах, щоб їм обом було не сором дивитися людям у вічі, щоб їх обох поважали навіть у цьому розгульному товаристві.

Її думки перейшли на Фріско Джо Мерфі. Саллі чула про нього багато й гарного і поганого і тепер дійшла висновку, що він просто непутящий чоловік, картяр і розпутник. Зовсім не підходяща компанія для Морріса, хоч Фріско й користується дуже великою популярністю серед старателів. Узяти, приміром, Лілі…

Усмішка майнула на губах Саллі, коли вона згадала про своє знайомство з Лілі. Ото б розлютувався Морріс, якби він дізнався!… Але ж насправді все трапилось так просто й несподівано.

Дивлячись на дерева, що бігли обабіч дороги у безкраю далечінь, Саллі уявляла собі, як співає Лілі, вона мовби ще й зараз чула її веселий тонкий голос та журливу мелодію пісеньки:

Саллі глянула скоса на Морріса, відчуваючи, що не виправдала до кінця його віри в неї. Свідомість того, що й вона перед ним завинила, настроїла її на примирливий лад. Зрештою кожен робить помилки. Неможливо завжди бути розсудливою і обережною. Треба зважати на різні характери, бо саме через них людям і буває нелегко зрозуміти одне одного.

Вона здогадувалась, як важко було Моррісу пристосуватися до життя на приїсках. Але він зробив це, та ще й з такою рішучістю, що вона просто дивом дивувалася. І все-таки у глибині душі він залишився таким, яким був. Незважаючи на брудний пошарпаний одяг, на скудовчену бороду й чуприну, це був той самий високородний Морріс Фітц-Морріс Гауг, і він вимагав від неї, щоб вона про це не забувала. Саллі хотілось, щоб Морріс ставився до неї з тією ж дружньою невимушеністю, як і до інших. Та, мабуть, це неможливо. Вона мусить виявляти до нього належну повагу, дозволяти йому диктаторський тон, на який, за переконанням Морріса, йому давали право його високородність і виховання, а також та обставина, що він на кілька років старший від своєї дружини.

Їй подумалось, що, певне, то з розпачу Морріс став у кого попало позичати гроші і програвати їх у покер. Мабуть, він волів би краще сплатити борги, та, очевидно, не в силі побороти нестримного потягу до карт. І чи можна його картати за те, що він шукав забуття і хоч якоїсь розваги після довгих годин виснажливої праці під палючим сонцем, після нескінченних самітних днів, коли йшов на розвідку в ці сірі чагарникові нетрі, що тягнуться далеко-далеко за небокрай. І що залишається робити чоловікам, коли вони повертаються з безрадісних розвідувальних походів або цілісінький день, не розгинаючи спини, працюють у гарячій, задушливій куряві, як не пиячити й не грати в карти? Слава богу, що Морріс хоч не п’яниця! Саллі сподівалась вплинути на нього, щоб він не грав так багато в карти, не залазив у нові борги.

У нього все ще насуплений і скривджений вигляд. Може, вона була з ним надто різка. Ну, ясно ж, вона його ніколи не покине! Їх єднає щось незрівнянно більше, ніж звичайні узи подружнього життя. Вони так палко кохалися, і їхній шлюб овіяний такою романтикою! Цей шлюб викликав невдоволення і в його, і в її сім’ї — всі родинні стосунки обірвались на довгі роки.

У неї є обов’язки перед Моррісом, думала Саллі, яких вона не може забувати. І Морріс так само має обов’язки перед нею, яких він теж не повинен забувати, хоч ці обов’язки й можуть на деякий час відходити для нього на другий план.

І все-таки вони сидять ось з Моррісом поруч, близенько одне біля одного, мовчазні й відчужені, у цьому дикому краю, де тільки чагарі, чагарі та небо. І такими жалюгідно-маленькими здалися Саллі вони обоє, немов дві крихітні темні мурашки, що повзуть своєю дорогою під сліпучим промінням сонця. Саллі відчула, ніби вона тоне в бездонних глибинах цієї тиші й самотності. Охоплена страхом та невиразною тривогою, вона щільніше пригорнулася до Морріса.

Та й до кого ж їй пригорнутись, як не до нього? Кому, як не їй було турбуватись про Морріса і бути разом з ним у найбільшій біді? Вони самі в цьому світі, чужому й незрозумілому. Хіба вони можуть забути все те, що поєднало їх в єдине ціле?

Чи зрозумів Морріс той панічний страх, що пронизав її істоту, коли вона вдивлялася в довколишню сіру незнану безкраїсть, думала Саллі. Ніби підслухавши її думки, Морріс раптом схвильовано сказав: