Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

— Пробач, Білл, — винуватим голосом сказав Морріс. — Я сьогодні трохи не при собі. Коли б ви не бачилися з місіс Фогарті два роки, я певен, що й ти поводився б не краще.

Олф гучно зареготав, щоб розвіяти напруженість, і Білл Фогарті полагіднішав.

— Ходімте вип’ємо, — сказав він, — і — хто давнє пом’яне, той лиха не мине.

Чоловіки пішли в бар, а Саллі почала прибирати в їдальні. Лора їй допомагала. Якщо треба показати Моррісу, що й вона готова в скрутну хвилину підсобити місіс Фогарті, то вона це покаже, запевнила Лора свою подругу.

Коли Морріс неквапливо вийшов з бару, Саллі повела його У свій намет на подвір’ї.

— Як ти могла так зганьбити мене? Прислужувати за столом у цій паскудній корчмі! — роздратовано почав Морріс.

— Тихше, любий, — сказала Саллі. — Що ж мені лишалось робити? Таких грошей я не мала, щоб платити за кімнату, а я не могла дозволити, щоб’за мене платив містер Брайрлі.

— А чом би й ні? — не вгамовувався Морріс. — Олф тепер багатий чоловік.

— Я волію нікому не бути зобов’язаною, — твердо відповіла Саллі.

— Може, й слід було загодити Білла Фогарті, — відступився Морріс. — Я йому винен кілька фунтів. Але тобі треба більше дбати про свою гідність і пам’ятати, що тут багато англійців, а ми займаємо певне становище в суспільстві.

Очі в Саллі спалахнули.

— Принаймні містер та місіс Фогарті зрозуміють, що я старалась не зловживати їхньою добротою, — вигукнула вона. — Безглуздо патякати про гідність та становище в суспільстві, коли людина зовсім безпорадна!

— Дік Іган, Камальєрі й багато інших хлопців заробили купу грошей в Хеннані, — пригнічено пробурмотів Морріс. — Хеннан буде головним приїском, а не Кулгарді. Ми шукаємо там не розсипне золото, а рудне. Якщо ділянка, яку ми зараз розробляємо з Фріско, дасть нам те, на що ми сподіваємось, ми зможемо розрахуватись з усіма і жити в достатку до кінця наших днів.

— Якщо!… — заперечила Саллі. — А поки що я не хочу, щоб люди казали, що ми позичаємо й не повертаємо боргів.

— Вся біда в тому, — роздратовано вигукнув Морріс, — що тобі слід було сидіти там, де ти сиділа, — в Південному Хресті. Мужчина живе на приісках як прийдеться і забуває про все інше. А жінці тут не місце, тим паче моїй дружині. Та раз ти приїхала, я не збираюсь тебе тут залишати на милість якогось негідника. О так, я знаю, що мені слід було раніше приїхати до тебе. Але я просто не міг ні випросити, ні позичити, ні вкрасти повозки.

Пильний погляд Саллі збентежив його. Він звик до того, що вона виконує всі його забаганки, звик до беззастережної відданості. І тому він просто рота роззявив від подиву, коли Саллі повільно сказала:

— А я б воліла залишитись тут, Моррісе, і працювати у місіс Фогарті.

— Про це не може бути й мови, — відрубав Морріс. — Ми виїдемо в Хеннан завтра вранці.

Проте наступного ранку вони нікуди не поїхали. До обіду все місто вирувало новинами про багатющу знахідку. Останніми днями про неї точилося стільки розмов! Із чагарів повернувся старий золотошукач; торбинки в нього на поясі були натоптані вщерть. Він сказав, що повернувся тільки тому, що захворів, але одразу ж пішов хильнути. Він щедро розкидався своїм золотом і вихвалявся, що знайшов з своїми товаришами справжнє золоте дно.

— А хто вони, твої напарники?

— Де їхній табір?

Було цілком ясно, що старий рано чи пізно вибовкає свою таємницю. Поповзли неймовірні чутки, «аж волосся дибом ставало», як казав Дінні. Старателі лементували біля контори інспектора, вимагаючи подробиць про нову знахідку.

Коли з’ясувалось, що Джек Міллз та його напарники добули вісім тисяч унцій, оцінених у тридцять дві тисячі фунтів стерлінгів, на ділянці під назвою Лондондеррі, місто немов знавісніло. Люди штурмом брали крамниці, закупляючи продовольство. Кожен, хто мав можливість, поспішав дорогою на південь за десять миль.

Морріс Гауг не гаяв марно часу: він миттю запріг своїх конячин, кинувши на задок трохи харчів. Його оточили старателі, вимагаючи, щоб він їх підвіз. Морріс взяв лише Джона Крупинку та Білла Єгосафата; він повантажив їхнє старательське знаряддя, заправив по кілька фунтів за дорогу й поїхав.

Бар і їдальня у Фогарті в той вечір не працювали; але вже опівночі агенти іноземних фінансистів та великих синдикатів повернулися з Лондондеррі; вигляд у них був спантеличений і губи міцно стулені. Вони не могли повірити, що багатющу руду, яку їм показували, було взято з викопаної старателями ями всього в три фути завширшки й чотири фути завглибшки.