Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Був час, коли Джон Форрест, відомий мандрівник, який чудово знав країну, користувався великою популярністю. Про нього казали, що, незважаючи на недавно одержаний титул, старий Джон нітрохи не змінився і залишився тим самим грубуватим добряком, котрий міг зупинитися на вулиці і запросто погомоніти з першим-ліпшим рудокопом чи старателем. Але останнім часом стали подейкувати, що сер Джон страшенно завеличався, мовляв, бачте, яке він цабе, — уся влада у нього в руках, — і що він гадає, ніби може розпоряджатися приїсками в інтересах жменьки аристократів з Півдня та промислових магнатів.

Всі з нетерпінням чекали — що ж він скаже? Чим відповість на вимоги старателів? Чи пообіцяє він — як сподівалися ті, хто знав його раніше, — повернути старателям їхні права і звільнити з в’язниці людей, що боролися і постраждали за справедливість? А чи стане на бік інспектора та міністра Уїттенума й покине старателів напризволяще? Очевидно, сер Джон все-таки пообіцяє, що уряд уважно й прихильно поставиться до законних вимог старателів. Такої думки дотримувалась більшість керівників старательського руху. Звичайно, він зробить це в непевних, розпливчастих виразах, як і належить політиканові, що бував у бувальцях.

Коли в прохід, залишений для сера Джона, забрів чийсь заблуканий цап, по натовпу прокотився регіт.

— Що то за один?

— То Уїттенум!

Навіть поліцейські не могли втриматись від сміху, спрова джуючи геть злощасного цапа.

Містеру Морану настійливо радили відмовитись від свог наміру зустріти прем’єра і супроводити його до готелю.

Дінні розповідав, що він попереджав Морана: «Старателі почнуть свистіти, як тільки побачать вас, а сер Джон може. подумати, що то свистять на його адресу. Ми зовсім не хочемо гладити його проти шерсті і з самого початку зіпсувати всю справу».

Потім розповідали, ніби саме Моран перший вихопився з привітанням на честь сера Джона, коли той вийшов з вагона, й у відповідь на це одразу залунали глузливі вигуки ті свист. Джон Форрест, далебі, не звик до таких зустрічуй і дещо розгубився. Однак він скинув капелюха, посміхнувся і в супроводі приїскового інспектора, поліцейських чинів. членів старательського комітету пройшов крізь галасливий натовп по розчищеному для нього коридору.

Члени комітету розповідали потім, що розмова почалася досить дружелюбно, хоч сер Джон був зовсім не в гуморі, коли піднявся сходами в спеціально відведений для цієї розмови номер в готелі Уїлкі. Внизу, під вікнами, хвилювався й галасував нетерплячий натовп. Один з членів комітету вийшов на балкон і звернувся до старателів з закликом зберігати порядок і не дозволяти окремим крикунам вносити безладдя в цн миролюбну демонстрацію.

Два члени міської управи, Бірн та Раттер, ознайомили сера Джона із станом речей, який склався внаслідок подій на руднику Айвенго та внесення «десятифутової поправки». Їхні слова, здавалось, справили на нього враження. Сер Джон признався, що тепер він бачить цю справу зовсім в іншому світлі. Він, мовляв, на два місяці виїздив з країни і ще не встиг обговорити цього питання з міністром. Це звучало майже як вибачення, але потім він додав:

— Проте я не маю жодного сумніву в тому, що міністр вважає цю постанову правильною, і я, коли ви дозволите мені висловити мою особисту думку, також вважаю, що поправка, яка встановлює граничну глибину для старательських розробок у десять футів, — правильна поправка.

Комітет старателів досить рішуче висловив свою незгоду з сером Джоном.

— Я мав на увазі, що ця поправка законна, — поквапився застерегтися сер Джон. — І гадаю, що верховний суд не знайде в ній порушення діючого законодавства. Міністру надаються великі повноваження у виданні постанов, що регулюють золотодобування.

Коли Мік Меньйон прямо заявив прем’єрові, що Спілка захисту старательських прав вимагає відміни поправки і звільнення з в’язниці старателів, сер Джон, загнаний на слизьке, вже не намагався грати в люб’язність. Він був явно збитий з пантелику, проте не здавався.

Після двогодинної розмови старателі не домоглися від нього нічого, крім такої заяви:

— На мою думку, ваші міркування щодо поправки цілком слушні й заслуговують на ретельне вивчення з боку уряду.

— Щодо старателів, то це кричуща несправедливість з боку уряду, — заявив Хаггінс з приїску Булонг.

— Мені здається, що це занадто сильно сказано, — відрубав сер Джон.

— Атож.

— Я прибув сюди не для того, щоб вислуховувати образи, а щоб поговорити з вами як друг.