Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

І раптом цей шалений вогонь спалахнув у ній, пойнявши кожен нерв, кожну клітину її єства. Вона ще й досі відчувала, як він палить її, і їй хотілося кинути все й бігти за Фріско. Та вона знала, що залишиться з Моррісом, і ця думка завдавала їй неймовірних страждань. Як можна було дійти до такого? Адже це бридко і смішно! І звідки взялася така напасть? Може, оце життя в таборі, оця самітність, оце палюче сонце стали причиною того, що вона відчула себе простою жінкою, а не місіс Морріс Гауг? І, може, це цілком природно, що в таких умовах мужчину й жінку починає вабити одне до одного і вони забувають про все на світі? Цей диявольський Фріско просто заворожив її.

А що, як її почуття до Фріско — не скороминущий спалах, спричинений гарячими пестощами сонця, а щось значно глибше? Чи не це вона мала на увазі, коли сказала Вайолет: «Перше кохання — не останнє кохання»? Можливо, Саллі вже тоді передчувала, що настане день — і вона покохає когось іншого палкіше, ніж досі кохала Морріса?

Саллі розізлилась на себе за те, що таке могло їй спасти на думку. І наверзеться ж — щоб вона та закохалася в Фріско Джо Мерфі! Дякувати богові, у неї досить здорового глузду, і вона не дозволить Фріскові пошити її в дурні. А він би напевне це зробив, коли б вона повірила йому і зреклася заради нього всього, що ріднить її з Моррісом.

Навіть подумати смішно, щоб вона могла таке зробити. В її шлюбові з Моррісом було щось остаточне, вирішене назавжди, чого неможливо зректися. Нехай це не те, про що вона колись мріяла, і Морріс не той, який він був на зорі їхнього кохання, але вона сама зробила свій вибір і тим зв’язала себе навіки. І це — єдине, що в них обох є надійного, як сказав їй колись Морріс.

Картина легкого, безтурботного життя, завжди овіяного коханням та щастям, яку намалював їй Фріско, мигтіла в неї перед очима.

«Міраж! — зневажливо сказала собі Саллі. — Так мені й треба! А то, бач, уже науявляла казна-чого. Ви — статечна заміжня жінка, місіс Гауг. Сором вам отак, себе поводити!» Вона була задоволена, що зрештою поставила все на своє місце. Але вранці, зазирнувши в люстерко у срібній оправі — весільний подарунок Морріса, — Саллі глибоко засмутилася: змучене, страдницьке обличчя, синці під очима. Щоб якось трохи причепуритись, вона одягла рожеве плаття у квіточки й старанно пригладила волосся мокрою щіткою, сподіваючись, що чоловіки не помітять у ній нічого незвичного, коли зберуться на сніданок.

Фріско не прийшов, і вона цілий день не бачила його. Тільки увечері, коли вже вставали з-за столу, Саллі почула, як Сем та Тупе Кайло говорили про нечувану пиятику, що її влаштував Фріско в Мак-Суїні минулої ночі. Напився до нестями і все ліз у бійку, затівав сварки з усіма по черзі. А сьогодні вдень вирушив нарешті в свою грандіозну подорож: сів у свою коляску й подався до Кулгарді, прихопивши з собою одну з дівчат мадам Марсель.

Цілий день стояла задушлива спека: температура сягала ста дванадцяти градусів у тіні; цілий день зненацька налітали вихори, крутячи в повітрі руду пилюку. Саллі подавала обід у своїй їдальні, як раптом, підвівши очі, побачила, що до неї наближаються Олф Брайрлі та Дінні Квін.

Розпалена і спітніла, заморочена біганиною та метушнею, звичайними в обідню пору, Саллі розгубилась, побачивши гостей, і навіть ніби не дуже зраділа їхній появі. Вона одразу подумала про своє зашмароване плаття. Вода була надто дорога в ті дні, щоб марнувати її на прання. Волосся мокрими пасмами спадало їй на обличчя, вибиваючись із вузла на потилиці, завжди такого гладенького й акуратного. Саллі так розхвилювалась, що впустила тарілку, яку передавала Калгурлі, й облила собі гарячим супом плаття. Тут вона трохи не розплакалась з досади.

— Гай-гай!—сказав Олф. — На біса вам усе це здалося, місіс Гауг?

— А що ж мені лишається робити? — відповіла Саллі.

— А де Моррі?

— Шукає золото десь біля Лейк-Дарлота, — сказала Саллі й поквапливо додала: — Заждіть трохи, пообідаєте зі мною. Тоді ми й поговоримо про все. А зараз мені треба нагодувати всіх оцих зголоднілих людей.

Олф та Дінні сіли на землю й стали чекати, поки Саллі впорає своїх столувальників.

Щоб почастувати містера Брайрлі та Дінні, Саллі відклала трохи тушкованого м’яса й відрізала шмат пирога з сушеними яблуками, готованих для постійних відвідувачів. Елі, Сем Маллет, Тупе Кайло та ще кілька старателів, закінчивши обідати, вийшли з-під повітки й, побачивши Олфа та Дінні, з радісними привітаннями кинулись до них. Вони оточили гостей і почали розпитувати про новини в Кулгарді й про те, яким вітром хлопців занесло в Хеннан.