Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Саллі слухала Фріско, і її охопило бажання кинути все і йти з ним хоч на край світу. Та Фріско, мабуть, дещо переоцінював її, а тому й не збагнув цього, думала вона потім. Певне, він не вірив, що ця «страшенно мила й порядна жіночка» може так легко скоритись йому.

Він пропустив момент, дав їй змогу відповісти, і навіть у цю хвилину слабості Саллі відчула, що десь у глибині її свідомості, немов якесь табу, викарбувано слово «ні». Що то було? Гордість і впертість чи остережний голос інстинкту самозахисту? Вона сама не знала. Але те «ні» було сильніше за палке бажання кинутись у Фріскові обійми, знехтувавши і це безрадісне животіння, і свій обов’язок перед Моррісом. Вона подумала, що, може, й була б щаслива з Фріско. Його енергія і веселість — ось що вабило до нього Саллі. Морріс був старший, набагато старший за неї, і йому бракувало того горіння та життєрадісності, що сповнювали її саму. З Фріско життя було б схоже на захоплюючу пригоду. Але хіба цього досить?

Чи правда, що вони з одного тіста, як запевняє Фріско? Деякі його вчинки напевне викликатимуть у неї відразу. Чи надовго стане їхнього взаємного потягу? Фріско кохав багатьох жінок. І чи може вона зламати слово, дане Моррісу, заради того, що скидається на нездійсненний сон? Саллі згадала, що вона обіцяла Моррісу, коли вони їхали з Кулгарді до Хеннана. Вона відчувала, що ця обіцянка зв’язує її міцніше за всі шлюбні обітниці. Коли Саллі виходила заміж за Морріса, вона була нерозумним, наївним дитям; але потім, коли вона знов поклялася Моррісу не залишати його, вона вже знала, що робить. Звичайно, він погано обходиться з нею останнім часом. Ні, Саллі не докоряла йому за те, що він кинув її саму з тубільцями і поїхав шукати золото; але вона не може йому простити, що він так довго не озивається і не посилає їй грошей. З чого вона має жити? Подумав він про це чи ні?

Один раз Морріс уже втнув їй таке, коли вони вперше приїхали на приїски. В Південному Хресті вона була змушена перебиватися, як могла, покладаючись тільки на власні сили. Та все одно — це нітрохи не виправдовує її зараз. Виконує Морріс свій обов’язок чи ні, а вона свій повинна виконати. І вона знала, що Морріс по-своєму любить її, він не сумнівається у її вірності й відданості йому.

Тож чи може вона полишити Морріса на його долю, після того як вони так радісно, з такою вірою у майбутнє починали своє спільне життя? І яка вона, ота його доля? Саллі завжди передчувала, що Моррісу не судилась, як багатьом іншим, легка удача. Певне, тяжкий і виснажливий шлях доведеться пройти їм удвох. Але чи має вона право кинути його на півдорозі самого? Вони вже так багато пережили разом, і щось міцніше та глибше, ніж перші пориви кохання, виросло з їхньої душевної і тілесної близькості. Саллі мріяла, що колись у неї буде дитина, тоді почуття самотності зникне назавжди. Хіба ж може вона забути все це, зрадити Морріса, зрадити саму себе? Ні! Ні! Ні! Ця заборона весь час стукотіла й її голові.

— Марні всі ці розмови, — сказала вона Фріско вже зовсім спокійно. — Я зв’язала своє життя з Моррісом, і ніщо цього не може змінити. А ви завжди знайдете собі інших жінок, містер Мерфі.

— Інших жінок? — Фріско сердито вилаявся. — Авжеж, я знайду інших жінок. Але жодна з них ніколи не буде для мене така жадана, як ви, Саллі. Та й не тільки це. Я відчуваю всім своїм єством, що ви належите мені, а не Моррі Гаугу, хай його дідько ухопить!

На дорозі з’явилися Елі Нанкерроу та Піп Ярн, і Фріско кинувся в чагарі. Саллі гукнула на нього, але він не почув. Та й навіщо йому було повертатись? Саллі здобула перемогу, однак на душі в неї було невесело.

їй довелося посидіти за розмовою з Елі та Ярном, Але вона; майже не чула, про що вони говорять. Серце їй важко билося в грудях, думки безладно роїлися в голові.

— Ви б лягли раніше спати, мем, — тактовно і з співчуттям сказав через деякий час Елі. — Видно, вас зовсім вимучила біганина в таку спеку.

— Пробачте, але я й справді, мабуть, ляжу. — Саллі підвелася, збираючись іти в намет. Їй здавалось, що вони бачили Фріско і здогадались, чому вона така схвильована.

Коли Елі та Піп Ярн попрощалися й пішли, Саллі сіла на; ліжко й задумалась, силкуючись зрозуміти, що ж з нею трапилось. Вона сердилась на себе і ніяк не могла розібратися в своїх почуттях. Чому вона так безглуздо поводилася із Фріско? Що на неї найшло?

Вона завжди почувала себе так впевнено, так безпечно у шлюбі з Моррісом і ніколи навіть не думала, що на неї може звалитися щось подібне. Вона була не з тих жінок, які себе компрометують. І знала, що чоловіки розуміють це, а тому й жила так спокійно у таборі серед старателів.