Ярослав Гашек: Пригоди бравого вояки Швейка

— Отже, граємо у п’ять-десять?

Поїзд зупинився на станції Мошон. Уже смеркалося, і з вагонів нікого не випустили.

Коли рушили, з одного вагону пролунав гучний спів, немовби співак прагнув заглушити своїм ревом гуркіт коліс. Якийсь солдат з Кашперських гір в побожному настрої не своїм голосом оспівував тиху ніч, яка спадала на угорські рівнини:

— Halt Маul, du Elender! [10] Заткни пельку, йолопе! (нім.). , — перервав хтось сентиментального співака, і той одразу ж замовк. Його відтягнули од вікна.

Але працьовиті руки не відпочивали аж до ранку. Як і в інших вагонах при світлі свічок, так і тут при світлі невеличкої гасової лампи, підвішеної на стіні, грали в «чапари». Швейк, коли хтось провалювався при «рабуванні» [11] Рабувати — значить брати козирну карту, покладену під колоду після роздачі карт всім картярам. Хто «рабував», був зобов’язаний зробити повну кількість взяток. , заявляв, що це все ж таки найсправедливіша гра, бо кожен може виміняти собі стільки, скільки схоче.

— При грі в «чапари», — пояснював Швейк, — примусово «рабують» лише туза або сімку, але зате гравець, в разі потреби, має право зразу здатися. Інші карти рабувати не обов’язково. Це вже можеш робити на свій страх і ризик.

— Граємо в «здоров’ячко», — запропонував Ванєк, і всі погодилися.

— Червова сімка, — оголосив Швейк, знімаючи карти. — Кожен по п’ятачку, і роздавати по чотири карти. Швидше. Бодай хоч трохи пограємо.

На всіх обличчях відбивалося таке вдоволення, немовби не було жодної війни і вони їхали не в поїзді, який віз їх на фронт на великі криваві битви і різанину, а сиділи в якійсь празькій кав’ярні біля картярських столиків.

Після однієї партії Швейк сказав:

— Я ризикнув грати, не маючи в руках нічого путнього, я не думав, що, міняючи всі чотири карти, дістану туза. Куди ви прете з королем? Я вашого короля — по вусах без апеляції.

В той час як тут короля били тузом, далеко на фронті королі побивали один одного своїми підданими.

В штабному вагоні, де сиділи офіцери маршового батальйону, з самого початку відправки панувала дивна тиша. Більшість офіцерів заглибилися в читання невеликої книжки в полотняній оправі з написом: «Die Sünden der Väter. Novelle von Ludwig Ganghofer» [12] Гріхи батьків. Роман Людвіґа Ґанґгофера (нім.). . І всі одночасно читали сторінку 161. Командир батальйону капітан Заґнер стояв біля вікна і тримав цю саму книжку, також розгорнену на сторінці 161.

Він дивився на краєвид і розмірковував, як би це найзрозуміліше пояснити усім, що треба робити з тією книжкою. Все це було суворо секретно.

А офіцери тим часом роздумували над тим, що полковник Шредер таки зовсім з’їхав з глузду. Він вже давно був трохи «того», але ніхто не передбачав, що його так нагло візьме. Перед відходом поїзда Шредер наказав скликати офіцерів на останню нараду, де і повідомив їх, що кожен одержить по одній книжці «Die Sünden der Väter» Людвіґа Ґанґгофера {7} 7 Людвіґ Ґанґгофер (1855–1920) — німецький письменник, автор романів про щасливе кохання. і що ці книжки він уже наказав відправити до батальйонної канцелярії.

— Панове, — промовив полковник надзвичайно таємничим тоном, — ніколи не забувайте сторінки 161.

І от, заглибившись у зміст цієї сторінки, вони зовсім нічого не добрали. На цій сторінці якась Марта підійшла до письмового столу, взяла звідтіля якусь роль і вголос розмірковувала, що глядачі мусять співчувати героєві. Потім на цій же сторінці з’явився якийсь Альберт. Він безперервно жартував, намагався говорити дотепно, але без зв’язку з попередньою невідомою дією це звучало так по-дурному, що надпоручник Лукаш від люті аж перекусив мундштук.

— Збожеволів дідок, — думали всі. — Йому вже кінець. Тепер його переведуть у військове міністерство.

Ґрунтовно обміркувавши все, капітан Заґнер відійшов од вікна. Великого педагогічного таланту він не мав і тому витратив багато часу, поки склав план доповіді про значення сто шістдесят першої сторінки.

Починаючи промову, він звернувся до офіцерів зі словами: «Meine Herren» [13] Мої панове (нім.). , як це робив дідуган полковник, хоч раніше, до від’їзду, говорив їм «Kameraden» [14] Товариші (нім.). . — Also, meine Herren, — і Заґнер почав доповідати, що вчора ввечері одержав від полковника інструкцію щодо сторінки 161 в книжці «Die Sünden der Väter» Людвіґа Ґанґгофера. — Also, meine Herren, — продовжував він урочисто, — перед нами зовсім секретна інформація щодо нової системи шифрування польових депеш.