Iван Нечуй-Левицький - Кайдашева сiм

- Ти, Карпе, заплати Лаврiновi одчiпного три карбованцi, i нехай груша буде навiки твоя. Ти, Лаврiне, пристаєш на те? - спитав священик

- Чи то можна пристати на те, - сказав Лаврiн. - Я щороку продам груш за три карбованцi, а то щоб я взяв три карбованцi раз, та й годi. От нехай менi Карпо одрiже на два аршини землi з грушею та й одгородить. От на це я пристану.

- Авжеж! В мене й так огороду обмаль, ще й одрiж йому на два аршини. Я на це не пристану, - сказав Карпо. - Про мене, Лаврiне, бери грушу та пересади в свiй город.

- То дiлiться щороку грушами пополовинi, - сказав священик.

- Коли ж, батюшко, Лаврiновi дiти лазять у город, вибачайте, як свинi, й толочать огородину, а стара мати ще й намовляють їх, - сказав Карпо.

- Бо твоя жiнка таки гадюка, вибачайте в цiм словi, батюшко. Твою жiнку тiльки посадить в клiтку та показувати за грошi, як звiрюку, на ярмарках. Вона кривдила, батюшко, й нашу матiр, вибила їй око, й моїх дiтей так i лупить ломакою по чому влучить, - жалiвся Лаврiн.

- Ну, то як же воно буде? - спитав священик.

- Нехай так буде, батюшко, як ви скажете. Так, як ви присудите, так воно вже нехай i буде! - сказали брати.

- То я ж кажу, щоб Карпо заплатив тобi три або чотири карбованцi, та й нехай буде груша його, то й сварки бiльше не буде мiж вами, - знов сказав священик.

- Зроду на це не згоджусь! - сказав Лаврiн. - Там батюшко, грушi, вибачайте, коли ласка, як вашi кулаки. Я щороку продам груш два або й три мiшки за три або й за чотири карбованцi.

- Ну, то ти, Карпе, одрiж йому землю з грушею.

- Хiба я таки сказився чи з глузду з'їхав, щоб одрiзувать землю, - сказав Карпо.

- То йдiть собi та, про мене, вдавiться тими грушами разом з своїми жiнками, - сказав священик, пiшов у кiмнату та й зачинив дверi.

Карпо i Лаврiн постояли й пiшли додому та все лаялись. Лаврiн кричав, що вiзме сокиру та й зрубає грушу.Вони застали на дворi коло грушi колотнечу: Мотря лупила коцюбою Лаврiнових дiтей, Мелашка з бабою одгризались од Мотрi i неначе гавкали через тин. Люди з кутка почали збiгаться. Прибiгли й баба Палажка Солов'їха, а за нею баба Параска Гришиха.

- Ой господи! Якби хто взяв Лаврiнову хату та одiпхнув її, - сказала премудра баба Палажка, - геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у дiброву, то вони б помирились.

- Навчай, навчай! Яка премудра! - не втерпiла баба Параска. - Подивись, лишень, на себе! Коли б твого чоловiка хто посунув за дiброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то, може б, i мiж вами був мир.

Дiло з грушею скiнчилось несподiвано.Груша всохла, i двi сiм'ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша.

1878