Iван Нечуй-Левицький - Кайдашева сiм

- А добрий жидi - гукнув один п'яненький мужик. - Ще й грошi зараз дає. Будемо стояти на сходi за його!

Авжеж будемо, бо ще й на церкву покладе!

Саме в той час Карпо Кайдаженко їхав з ярмарку, вглядiв коло панського шинку купу людей та й став. Берко знав, що Карпо горiлки не любить i на сходi йде все проти його. Вiн сховався в кiмнату.

- Здоров, був, Карпе! - гукнув Грицько i почав обнiмать та цiлувать Карпа. Гостра неголена Грицькова борода колола Карпове лице, неначе голками.

- Та здоров був… - говорив Карпо, одвертаючи лице. - Та годi вже!

- Здоров був, соколе! Та зайди-бо а шинк та випий хоч чарочку з нами! - молов Грицько i знов ухопив Карпа руками за шию i цмокнув його в щоку.

Грицькова борода подряпала Карповi щоку, аж кров виступила.

- Та одчепись iк нечистiй матерi. Оце припало тобi цiлуватись! Аж кров виступила на щоцi!

- Серце! Голубчику! Чи вже ти оце не вип'єш з нами хоч по однiй чарцi, хоч пiвчарки! Та тут же такий добрий жид! А! Що вже й казати!

Грицько розвiв знов руки i наставив губи.

- Та одчепись собi! Пiди, обнiми та поцiлуй мою коняку, коли вже припала охота цiлуваться, - говорив Карпо. - А нащо це ви горiлку п'єте в жидiвському шинку? - спитав Карпо.

- Та бодай не казати… сказав Грицько, - тут такий добрий жид, такий добрий, чорт його знає, де вiн такий добрий взявся. Благодаренiє богу i всiм святим, вiн i на церкву дасть! Ото кумедiя!

- А ви забули, що самi на громадi постановили?

- Серце, голубчику, бiлий лебедику! - говорив п'яний Грицько, тикнувши колючою бородою Карповi в нiс. - Та не цурайся-бо нашого хлiба-солi.

Карпо бачив, що з п'яним розмовлять - тiльки гаяти час, вдарив коняку батогом. Вiз покотився.

- Карне! Карпе! Та зайди-бо та хоч по крапельцi, хоч пiвкрапельки! - гукав ззаду Грицько й бiг за возом.

На другий день зiбралась громада. Прийшов Карпо i вдивився.

Громада спiвала вже iншої; волосний та писар тягли за громадою i кричали, щоб оддати Берковi й громадський шинк, не тiльки що пускать людей по горiлку i в жидiвськi шинки… бо Берко зараз платить грошi…

- Панове громадо! Погана ваша рада; я не пристаю на це! - сказав понуро Карпо й одiйшов од громади набiк.

Громада оддала Берковi громадський шинк, хоч Берко на церкву грошей та дав, а тiльки дурив п'яних мужикiв.

Громада дорого потiм заплатила хитрому жидовi…

Берко приймав за горiлку не тiльки пашню, але навiть крадене сiно й солому. Понесли люди мiшками пашню в Беркову комору, а Берко тiльки гладив бороду бiлою рукою, дивився, як п'янi мужики валялись пiд його шинком, та зараз-таки пiдняв скажену цiну на горiлку в усiх шинках.

Цiлу зиму й весну Кайдашенки прожили в ладу. Кайдашиха, котру тепер на селi дражнили безокою економшею, сердилась на Мотрю, але невiстки на те не вважали i жили мiж собою в згодi. Лаврiн любив Мелашку: нiколи її не то що не бив, i пальцем не зачепив, навiть нiколи не лаявся з нею. Мотря часто гризла голову Карповi, але вiн не любив говорити i бiльше мовчав.

Але настала весна. Хати Кайдашенкiв стояли дуже близько одна коло одної, а їх городи були перегородженi тiльки поганеньким тином.

Мелашка посадила огiрки коло самого тину. Огiрки зiйшли, як зелене руно. Показались раннi огiрочки. Мотрин пiвень перескочив через тин та давай вибирати Мелашчинi огiрки. Пiвень сокотав та скликав курей. Всi Мотринi кури перелетiли через тин в огiрки. За курами полiзли крiзь тин курчата. Квочка вигребла яму саме серед огудиння.

Стара Кайдашиха вийшла на город, углядiла таку шкоду та аж за голову вхопилась. Вона налапала пiд ногами палицю та й поперла нею на курей. Палиця влучила в пiвня; пiвень кирнув i потяг через тин перебиту ногу. Двоє курчат лягло на мiсцi.

Мотря вибiгла i вглядiла свого пiвня. Пiвень тяг ногу по землi.

- Чи це ви, мамо, перебили моєму пiвневi ногу? - гукнула Мотря через тин до Кайдашихи.

- А то ж хто? А як ще раз твої кури пiдуть на нашi огiрки, то я їх порiжу та поїм.

- То й заплатите! Хiба в нас волостi нема, - говорила Мотря. - Не було, пак, вам на городi мiсця для огiркiв: насадили пiд самим перелазом. Карпе, чи ти бачиш, що то таке?

- А що? Пiвень ногу волочить, - спокiйно обiзвався Карпо.

- Карпе! Пiди до матерi та скажи їй, нехай вона другий раз не б'є моїх курей, - чiплялась Мотря.

- Гм? - мукнув Карпо, стоячи коло хати.

- Карпе! Чи ти чуєш, чи тобi позакладало? - кричала Мотря.

Карпо стояв i дивився на пiвня.

- Карпе! Чи ти глухий, чи ти хочеш мене з свiту зогнати? Пiди та вилай свою матiр.

- Iди та й лайся, про мене, хоч до самого вечора, - сказав дуже спокiйно Карпо.