Iван Нечуй-Левицький - Кайдашева сiм

- Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, - кричала Мотря до Мелашки.

- Принеси лишень три карбованцi, а нi, пiду в волость тебе позивати, - обiзвалась Мелашка.

- Ще й вона пiде в волость! Втри переднiше вiскривого носа та тодi пiдеш у волость, - кричала Мотря.

- Не лайся, бо я тобi в вiчi плюну, - говорила баба Кайдашиха.

Молодицi пiдняли гвалт на все село. Їх лайка дзвенiла, як дзвони на дзвiницi, по всьому яру, доходила до дiброви. Люди з кутка позбiгались i дивились в ворота й через тин. Декотрi сусiди почали вмикуватися, хотiли їх мирити i вговорювали Мотрю.

- Та це ж тi каторжнi Балашi! Хiба ж ви їх не знаєте? - кричала Мотря до людей.

- Та це ж тi iродовi Довбишi! Хiба ж ви їх не знаєте? - репетувала баба Кайдашиха. - Це ж вона того вовчого заводу з чортячими хвостами.

- Та годi вам лаятись! - гукнув з-за тину один чоловiк.

- Як же годi! Та це ж тi пiдтиканi, задрипанi Балашi! Хiба ж ви їх не знаєте? Це ж тi бiєвськi лобурi, що старцiв по ярмарках водять! - кричала Мотря. - Он зав'язалась, як на Великдень, а батько ходить по селi з торбами.

- Брешеш, брешеш, як стара собака! Та й брехати добре не вмiєш! У тебе й до того розуму та хисту нема, - кричала Мелашка.

- В тебе вже розуму, як у дiрявому горшку; стiльки, як у твоєї свекрухи! - кричала Мотря, взявшись за два кiлки i висунувшись у Лаврiнiв двiр.

- Що я тобi винна, що ти мене потрiпуєш? - крикнула Кайдашиха i кинулась до тину так швидко, що Мотря покинула кiлки i оступилась од тину.

- Оддайте менi коня! - крикнув Карпо пiсля всього, - бо як не оддасте, то я й сам вiзьму!

- Ба не вiзьмеш! Оддай перше кабана та ще й доплати, - обiзвався Лаврiн.

- А завiщо я буду тобi платить? Твої свинi скакають у мiй город, а моя коняка вскочила в твiй! Оддай коня, бо пiду з дрючком одпирати хлiв, - гукнув Карпо.

- Ба не оддам! Про мене, йди в волость позивати, - кричав Лаврiн.

Карпо стояв блiдий, як смерть. В його головi трохи шумiла горiлка. Вiн вхопив дрючка, скочив через тин i кинувся до хлiва. 3 хлiва в дiрку, вище од дверей, виглядала смирна коняка з добрими очима. Bci в дворi стояли та мовчки дивились на Карпа; вci боялись його зачiпати, бо знали, що вiн не спустить, як розлютується. Одна баба Кайдашиха кинулась до хлiва й заступила дверi.

Карпо вхопив матiр за плечi, придушив з yciєї сили до хлiва i крикнув як несамовитий:

- Нате, їжте мене, або я вас з'їм!

Карпо затрусив матiр'ю так, що легенький хлiв увесь затрусився. Баба заголосила, випручалась та навтьоки з двору. Карпо погнався за нею з дрючком. Але стара була прудка i так покатала з двору, як мала дiвчина. Важкий Карпо в здорових чоботях нiяк не мiг догнать матерi.

- По спинi лупи її! Виколи дрючком їй друге око! - кричала з двору Мотря.

Лаврiн з Мелашкою побiг слiдком за Карпом оборонять матiр.

Кайдашиха побiгла з гори i добiгла до ставка. Карпо наздогнав її. Вона вже чула над головою дрючка i з переляку вскочила у ставок, не пiднявши подола. Карпо добiг до води та й спинивсь.

- Не так шкода менi матерi, як шкода чобiт! - гукнув вiн на березi.

- Гвалт! Рятуйте, хто в бога Bipyє! Ой, утопить мене, - кричала баба, стоячи по колiна в водi.

- Та не втопишся, бабо, бо навiть i серед ставка старiй жабi по колiна, - сказав один чоловiк, що напував воли.

Карпо плюнув у воду, вернувся додому та й пiшов у клуню спати. Кайдашиха вилiзла з води мокра до самого пояса i заляпана по саму шию та й пoбiглa просто до священика. Вона йшла через село й голосила та жалiлась людям на сина, на Мотрю.

Лаврiн, Мелашка, їх дiти i юрба людей - всi йшли слiдком за бабою через село.Кайдашиха прийшла до священика i почала плакати та жалiться на Карпа i на Мотрю.

- Батюшко! Зосталась я сиротою, i нема кому за мене оступитись. Мотря вибила менi око, а Карпо трохи мене сьогоднi не втопив.

Священик одiслав Кайдашиху в волость. Вона пiшла в волость. Слiдком за нею йшли люди й дiти. У волостi присудили або дати Крповi десять рiзок, або заплатить матерi п'ять карбованцiв, як тiльки Карпо не перепросить матерi i не помириться з нею.

Карпо надвечiр проспався. Його покликали в волость i, хоч вiн був десяцьким, хотiли його простягти i всипать десять рiзок.

Карповi стало сором. Вiн не робив панщини, i його пани не били. Вiн перепросив матiр, i мiж двома Кайдашенками знов настав мир. Щоб свинi не скакали через тин, вони восени перекопали батькiвський город ровом, ще й дерезою обсадили,

Знов почалася згода мiж Кайдашенками. Малi дiти знов перими почали прибiгать однi до одних гуляти; за ними почали заходить один до другого брати, а пiсля всiх пересердились їх жiнки, хоч од їх перших все лихо починалось. Брати зовсiм помирились, i Лаврiн держав до хреста Карпову дитину.