Iван Нечуй-Левицький - Кайдашева сiм

Саме тодi пiшла залiзна дорога з Києва недалечко од Семигор. Селяни почали держати конi i ставали пiд хуру возить на залiзну дорогу сахар з ближчих сахарень, борошно з панських та єврейських млинiв. Карпо й Лаврiн купили й собi по коняцi. А так як на одному конi далеко не заїдеш i багато не завезш, то вони спрягались кiньми пiд одну хуру й дiлились заробiтками пополовинi.

Податi були великi, плата за землю була чимала; i Карпо й Лаарiн побачили, що поле не настачить їм грошей на податi, i мусили шукати заробiткiв в осiннiй та зимнiй безробiтний час.

Громада в волостi обiбрала Карпа за десяцького.

- Карпо чоловiк гордий та жорстокий, з його буде добрий сiпака, може, його боятимуться хоч баби та молодицi, - говорила громада.

- А може, панове громадо, ми оберемо за десяцького Мотрю, - прикинув слiвце один жартiвливий чоловiк. - Не можна, вона повибиває всiм бабам очi, - гукнули чоловiки, смiючись.

Прийшов приказ з волостi рiвняти шляхи, лагодить мости та насипать на багнах греблi. Карпо загадував людям на роботу i попереду усього звелiв скопать той капосний горбик на горi, вище од свого городу, на котрому його батько поламав десяткiв зо два возiв.

- Ану, Лаврiне, бери заступа та йди на роботу, - загадував Карпо братовi.

- Пiди вижени на роботу свою Мотрю, - промовила стара Кайдашиха.

- I Мотрю вижену. Ви думаєте, що пожалiю? - говорив Карпо.

Вiн i справдi мусив вислати на роботу й свою Мотрю. Люди прокопали спуск навкоси, так як колись радив старий покiйний Кайдаш, ще й горбик молодицi знесли в приполах пiд Карпiв тин.

Минуло чимало рокiв пiсля панщини. Громада трохи заворушилась i почала встоювать за свою вигоду, за своє громадське право.

Тим часом громада почала дiло з жидом. Один багатий жид з мiстечка заплатив пановi добрi грошi й купив собi право поставить в селi на панськiй землi шинки. Вiн заквiтчав своїми шинками село з чотирьох бокiв i пустив горiлку по дешевшiй цiнi, нiж в громадському шинку. Люди кинулись за горiлкою до жидiвських шинкiв. Громадський шинок стояв порожнiй, в його нiхто й не заглядав.

Волосний зiбрав громаду. Кайдашенки почали кричати в громадi.

- Панове громадо! - говорив Карпо. - Нехай нiхто з села не купує горiлки в жидiвських шинках. Посадiм коло шинкiв десяцьких та соцьких, нехай дрючками одганяють людей.

- Я сам сяду з дрюком i буду одганяти хоч би й свою рiдню! - гукнув Лаврiн. - Нехай жиди посидять дурно цiле лiто над своїми барилами. Посидять та й пiдуть.

- Добре Кайдашенки радять! - загула громада. - Посадiм людей та й не пускаймо нiкого в жидiвськi шинки.

Громада порадилась i розiйшлась.

Жид побачив, що непереливки, взяв вiдро горiлки, однiс волосному; друге однiс писаревi, зiбрав до себе в шинк десять чоловiкiв таких, що заправляли громадою, i поставив їм цiле вiдро горiлки.

- Чого нам змагаться, - говорив хитрий жид, - нащо вам мене кривдить. Буду я заробляти, будете й ви. Я поставлю цiну в своїх шинках таку, як у вашому, ще й зараз заплачу в волость сорок карбованцiв одчiпного.

- Чи вже заплатиш? - гукнули чоловiки.

- Ой-ой, чом i не заплатить для добрих людей; ви думаєте, що я жид, то в мене й душi нема? Я ладен i на церкву дати. Ет, та що й говорити! От вам хрест, коли не ймете вiри.

I жид перехрестився зовсiм по-християнськи. - Чи ти ба! Жид хреститься! - гомонiли люди.

- Ви думаєте, що я не поважаю вашої вiри? Та я ладен жити з вами, як з братами, - пiдлещувався жид. - От вам ще вiдро горiлки! Суро! А винеси гостям оселедцiв та паляниць! - гукнув жид до жидiвки.

Сура зiтхнула на всю кiмнату, так їй було шкода оселедцiв, але вона винесла й поклала перед людьми на столi.

- Їжте, люди добрi! Ви думаєте, що я шкодую для вас? - говорила Сура. - Ой вей мiр, ой-ой! - прикинула вона вже тихенько, виходячи з хати.

Люди пили, закусували та слухали Берка, а Берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.

Давнi панщанники понаставляли вуха та слухали Берка. Його слова, пiдсолодженi горiлкою та приправленi оселедцями, так i влазили в їх душi. Вони не знали, що жид вибере тi сорок карбованцiв i за оселедцi, i за ту горiлку, що вони в його дурнички п'ють, з їх-таки кишень - то недоливками, то водою, пiдлитою в горiлку, то бiльшою платою.

Люди розтали, як вiск, i почали хвалити жида. Декотрi вже були зовсiм п'яненькi.

- Так що ж, панове, та ще й якi панове! Що тепер пан перед вами! Ви, Грицьку, тепер пан! От хто пан! Що схочете в волостi, те й зробите! Ви, Петре, тепер господар на все село, нiби князь! Тепер ви пани, а пани вже перевелись на Iцькову сучку, - пiдлещувався Берко до мужикiв. - Та що ж, панове, чи згодитесь громадою оддати менi й свiй шинк, i будете пускати людей в мої шинки? Я подарую сорок карбованцiв на волость, а за ваш шинк зараз покладу грошi на стiл!