Iван Нечуй-Левицький - Кайдашева сiм

Лаврiн прийняв драбину. Мотря повисла на стiнi. Половина Мотрi телiпалась на стiнi, а друга половина вчепилась у бантину, як кiшка, однiєю рукою та лiктем другої руки. Мотря держала в руцi курку й не хотiла її пускати, а в пазусi у неї були яйця, дуже делiкатний крам. Мотря боялась наробить в пазусi яєчнi, держалась за бантину й нiяк не могла видертись назад на горище. Нижча половина тягла її вниз.

- Ой, лишечко, ой, упаду, ой-ой-ой, гвалт!.. - зарепетувала Мотря не своїм голосом.

Од гвалту Карпо не всидiв у хатi й вискочив у сiни з свiтлом. Лаврiн стояв серед сiней з драбиною. Мотря телiпалась на стiнi, неначе павук на павутинi.

- Драбиною її плещи, та добре! - кричала Кайдашиха. - Нехай не збирає яєць на нашому горищi!

Кайдашиха кинулась до драбини й була б справдi почастувала нижчу половину Мотрi драбиною, але Карпо видрав драбину в Лаврiна, пхнув матiр так, що вона трохи не перекинулась, i пiдставив драбину пiд Мотрю. Вона злiзла додолу з куркою в руках.

- Оддай менi яйця, злодiйко! Нащо ти покрала нашi яйця? - репетувала Мелашка.

- Це моя курка нанесла, - говорила Мотря, втiкаючи в свою хату.

- А хiба ж твоя курка їх позначила, чи що? Як не вернеш яєць, я пiду в волость, - говорила Кайдашиха.

- Про мене, йдiть i за волость, - кричала Мотря з своєї хати, витираючи ганчiркою яєчню в пазусi.

Мелашка засвiтила свiтло, половила в сiнях свої кури й повикидала їх на горище. В обох хатах ще довго було чути крик. Той крик стихав помаленьку, як хвиля на водi пiсля вiтру, доки зовсiм не затих.

- Одривай хату од цих злиднiв! - говорила Мотря в своїй хатi Карповi.

- Чи ти здурiла, чи що? Неначе хату одiрвати так легко, як шматок хлiба одкраять? Ти не знаєш, що то буде коштувать.

- Що б там не коштувало, одривай, а нi, я сама одiрву, - говорила Мотря..

- Ану, ну, спробуй! Оце вигадала таке, що й купи не держиться.

Одначе швидко пiсля того Карпо побачив, що Мотря говорила таке, що держалось купи.

На другий день Кайдашиха прибралась i пiшла до священика жалiтись на Мотрю. Вана розказала все дiло не так священиковi, як матушцi. Матушка дала бабиним онукам коржикiв та бубликiв, печених з сахаром. Кайдашиха принесла тi гостинцi, роздала Мелащиним дiтям. Мотринi дiти почули носом гостинцi й повибiгали в сiни. Кайдашиха роздала й їм по бубликовi.

- Не берiть од баби гостинця, бо вона злодiйка, - крикнула Мотря з своєї хати.

Дiти забрали гостинцi та й давай махати рученятами на бабу та промовлять тi слова, що їм доводилось не раз чути од матерi.

- Баба погана, баба злодiйка! - лепетали дiти.

- А гостинця взяли од баби, ще й бабу лаєте, - сказала Кайдашиха i заплакала.

Мотря вискочила з хати, поодиiмала од дiтей бублики та й кинула собакам.

- Чи ти людина, чи ти звiрюка, - сказала Кайдашиха, втираючи сльози.

Того-таки дня Мотрин старший хлопець напився з Мелащиного кухля води коло Мелащиної дiжки, бо в сiнях стояло двi дiжки з водою: Мотрина по один бiк, Мелащина по другий. Малий хлопець, не розбираючи материного погляду на право власностi, вхопив кухоль з тiєї дiжки, що стояла до його ближче, але якось не вдержав кухля в руках, упустив та й розбив.

Кайдашиха вискочила з хати i наробила галасу.

- Бач, iродова душе, вчила дiтей мене лаяти, а твої дiти менi шкоду роблять, - крикнула Кайдашиха до Мотрi в дверi, - iди, лишень, сюди та подивись!

Мотря вибiгла з хати й подивилась. Черепки лежали далi, а хлопець стояв, засунувши пальцi в рот i схиливши винну голову.

Кайдашиха, недовго думавши, вхопила кухоль з Мотриної дiжки та - хрьоп ним об землю.

- Оце чорт його й видав. Старе як мале! Зовсiм баба з глузду з'їхала. Що вам дитина заподiяла? - крикнула Мотря.

- Твої дiти такi змiюки, як i ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї дiжки.

- То сховайте свою дiжку в пазуху, а кухля менi купiть, бо ви не дитина, - сказала Мотря.

- Овва! Гаращо розпустила своїх дiтей, як зiнських щенят. Не дiждеш. - сказала Кайдашиха.

- Коли так, то й я вам оддячу! - сказала Мотря. При тих словам вона побiгла в Лаврiнову хату, вхопила з полицi горшка i хрьопнула ним об землю. Мелашка i Лаврiн тiльки рота пороззявляли. Мотря вибiгла з хати. Мелашка за нею.

- Коли так, то й я зугарна до московської закуцiї, - закричала Кайдашиха i як несамовита вбiгла в Мотрину хату, вхопила з припiчка здорову макiтру та - хрьоп нею об землю.

Карпо схопився з лави. Йому здалося, що мати збожеволiла.

- О, стонадцять чортiв вам з Мелашкою разом! За таку макiтру я знаю як вам оддячити! - закричала Мотря, блiда, як вiск. Вона вскочила в Лаврiнову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купi горшкiв, що сохли на лавi. Горшки застогнали; черепки посипались додолу.