Iван Нечуй-Левицький - Кайдашева сiм

- Постив батько дванадцять п'ятниць, щоб не вмерти наглою смертю та в водi не потопати, а проте втопився. I п'ятницi нiчого не помогли, - говорив Карпо. - Варто було мучити себе цiлий вiк.

Поховали сини Кайдаша з великою честю, просили священика занести батька в церкву; як ховали, то читали євангелiю трохи не коло кожної хати; пiсля похорону справили багатий обiд. Кайдашиха роздала старцям щедру милостиню, дала священиковi на сорокоуст.

На четвертий день пiсля похорону Карпо й Лаврiн почали дiлитись батькiвськими спадками.

- А що, Лаврiне, - сказав Карпо, - роздiлим тепер грунт пополовинi, а то батько одрiзав менi городу, неначе вкрав.

- То й роздiлимо, - сказав Лаврiн. - Чи пiдемо в волость, чи обiйдемось i без волостi?

- А нащо нам здалася та волость! Одмiримо пополовинi город та пополовинi садок, та й годi, - сказав Карпо. - Хiба таки самi собi не дамо ради?

- Про мене, мiряймо город i самi, - сказав Лаврiн. Карпо взяв довгу та рiвну лiщину i почав з Лаврiном мiряти город вздовж та впоперек. Перемiрявши город, вони роздiлили його вздовж пополовинi й позабивали на межi кiлки.

- А що, Лаврiне, чи будемо городити тин, чи, може, й без тину обiйдеться? - сказав Карпо.

- А навiщо той тин здався? Адже ж у нас двiр коло хати спiльний, хоч на йому й стоїть i твоя i моя повiтка та загородка, - сказав Лаврiн.

- Про мене, нехай буде так, - сказав Карпо.

- Але не знаю, як ще нашi жiнки скажуть, - сказав Лаврiн, про матiр вже й не згадуючи.

- Хiба в мене жiночий розум, щоб я жiнок слухав? - сказав Карпо.

Тiльки що вони перемiряли город та садок, з хати вибiгла Мотря. Вона вийшла на город i окинула його оком з горба вниз, а од низу на горб, потiм вийшли на горб i ще раз помiряла грунт очима. Лаврiнова частка здалась їй бiльшою, мабуть, тим, що в чужих руках шматок хлiба все здається бiльшим. Вона скинула з себе пояс та давай мiряти город перше впоперек: на Лаврiновiй половинi вийшло бiльше на один пояс. Перемiряла вона вдруге, - ой лишечко! Лаврiнова частка була бiльше аж на два пояси.

- Бодай вас лиха година мiряла, як ви оце перемiряли, - сказала сама до себе й заходилась мiрять поясом грунт вподовж: ой гвалт! Лаврiнова половина виходила довша на цiлий пояс, ще й висунулась рiжком на вулицю в бузину.

- Потривайте ж! - крикнула Мотря на весь город. - Це, мабуть, свекрушище помагала їм мiрять! Це вона припустила собi на один пояс вздовж та на два пояси впоперек, ще й рiжок у бузинi собi одтягла.

Мотря прожогом побiгла до хати, держачи в руках пояс, та репетувала на весь город. Коло припiчка стояла та хворостина, котрою Карпо з Лаврiном мiряв город. Мотря вхопила хворостину й кинулась у дверi кулею, як птиця.

- Це ви, мабуть, з матiр'ю так мiряли город, бодай вас мiряв сей та той! - крикнула Мотря на порозi так, що дверi з обох хат разом одчинились i з дверей повискакували всi: i Карпо, й Лаврiн, i Кайдашиха, й Мелашка. Вони повитрiщали очi на Мотрю.

- Чого вилупили баньки, неначе мене зроду не бачили? Як це ви перемiряли город? Та нехай його чорти спечуть з такою мiрою! - гукнула не своїм голосом Мотря й брязнула об землю хворостиною так, що вона аж захурчала.

- Хррр! - захурчав насмiшкувато Лаврiн. - Чого це ти кричиш, неначе на батька.

- Кричи на свою матiр! Я й тобi захурчу отiєю хворостиною, коли хоч. Як ви мiряли город, коли Лаврiнова половина бiльша i вздовж, i впоперек.

- Твого розуму не спитали, бо свого, бач, нема, - сказав скривджений Лаврiн.

- Неправда твоя. Мотре, - спокiйно сказав Карпо, заклавши руки за спиною.

- Бреши сам! Ось я тiльки що сама мiряла. Iди в волость, нехай волость вас роздiлить, а не свекруха, - репетувала Мотря.

- Одчепись од мене, сатано! Я й дома не була, як вони мiряли. Це правдива причепа! - сказала Кайдашиха. - Бере моє добро, ще й мене лає.

- Iдiть мiряйте на моїх очах, а як нi, то я вашi кiлки на межi геть повикидаю за тин, а таки свого докажу, - кричала Мотря.

Мотря вибiгла з сiней i побiгла на город; за нею пiшла Кайдашиха з Мелашкою, i за жiнками пiшли чоловiки. Мотря розперезалась i почала мiряти город поясом: впоперек Лаврiнова половина вийшла бiльша на два пояси.

- А що, чия правда?

- Як ти мiряєш? Пiддури кого дурнiшого, а не мене, - крикнула Кайдашиха, - свою половину мiряла, то натягувала, аж пояс лущав, а Лаврiнову половину мiряла, то аж пояс брався. Геть, погана! Дай я сама перемiряю з Мелашкою.

Кайдашиха перемiряла весь город упоперек, - i знов обидвi половини були однаковi.

- А що, чия тепер правда! - говорила Кайдашиха. - Ти мiряєш собi, то натягуєш, а чужому мiряєш, то стягуєш. Ти б людей соромилась! Тобi тiльки б сидiти з жидiвками в крамницях та обдурювати на аршинi людей.