Iван Нечуй-Левицький - Кайдашева сiм

Забрехали собаки в дворi. Кайдашиха вийшла з хати весела, неначе прийшла з церкви.

- От хто мене вiтав! Не так, як Балашиха. I, господи! Не знали, де й посадити мене. Частувала мене матушка i чаєм, i горiлкою, i наливкою, - хвалилася Кайдашиха й тим трохи примирилась з Западинцями.

Через тиждень Лаврiн повiнчався з Мелашкою i привiз її в батькову хату.

Тиждень прожила Мелашка в свекровiй хатi, як у раю. Пiсля вбогої батькової хати вона нiби ввiйшла в панськi покої. Кайдашева хата була просторна, з чималими ясними вiкнами, з новими образами, з великими вишиваними рушниками на стiнах та на образах. I зелении садок, i маленька паciкa в садку пiд горою, i криниця пiд грушею, i левада, i зелена дiброва на горах, i розмова з Лаврiном за пасiкою - все нiби заквiтчало свекрову хату квiтками та залило пахощами, Тиждень минув, як одна година.

Мелашка нiби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, нiби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.

Кайдашиха привiтала старшу невiстку перше солодкими медовими словами, а потiм уже дала їй покуштувать полину. З Мелашкою вона обiйшлась iнакше: вона одразу почастувала її полином. Вона не злюбила Мелашчиних батькiв i як тiльки бралась за тiм'я, то згадувала Западинцi i свої розглядини в Балашiв. Мелашка була молода, незугарна до важкої роботи, а Кайдашисi дуже бажалось на старiсть полежати та одпочить.

Тiльки тиждень пiсля весiлля Кайдашиха змовчувала та скоса поглядала на Мелашку, показуючи їй роботу. На другий тиждень вона вже лаяла невiстку i глузувала з неї.

Одного дня ще вдосвiта Кайдашнха збудила Мелашку i загадала їй мiсить дiжу, а сама поралась коло печi. Мелашка влiзла руками в дiжу i нiяк не могла вимiшать тiста з самого дна: дiжа була здорова, а вона сама була невеличка на зрiст i не могла дiстать руками до дна.

- Лаврiне! Пiдстав своїй жiнцi пiд ноги стiльчика, бач, не дiстане руками й до половини дiжi.

Лаврiн узяв маленького стiльчика i пiдставив Мелашцi пiд ноги. Мелашка вилiзла на стiльчик i, запнувшись бiлою фантиною, неначе боролася з здоровою дiжею, тикаючи в тiсто маленькими кулачками та тонкими руками. Лаврiн не зводив очей з Мелашки i милувався, як вона проворно орудувала руками, як стiльчик хитався пiд ногами. В неї на лобi виступив пiт.

- Лаврiне! Втри жiнцi пiт з лоба, а то ще в дiжу покапає, - знов сказала сердито Кайдашиха.

Лаврiн обтер своїм рукавом гарячого Мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осмiхнулась. Свекрушин докiр полетiв проз її вуха й не зачепив душi.

- Лаврiне! - знов гукнула Кайдашиха. - Утри лиш носа своїй жiнцi. Он, бач, дядьки з носа виглядають, - вже кепкувала свекруха, дивлячись на дитячi Мелашчинi руки.

Мелашка осмiхнулась, але якось жалiбно глянула на Лаврiна, вона неначе не дочула свекрушиного слова, хоч розкуштувала полин.

Лаврiн мовчав i тiльки глянув на матiр.

В хату ввiйшов Кайдаш. Вiн виголодався за роботою i почав гримати, що Кайдашиха опiзнилась з хлiбом.

- Опiзнилась. Чому пак не опiзнитись, коли понабирали в хату невiсток з Западинцiв. Коли з Довбишами не могла увинутись, а з Балашами й поготiв… Он бабляється з дiжею од самого ранку, неначе дитина пiчки копає.

Кайдашиха заглянула в дiжу. Тiсто було зовсiм невимiшане: на йому було видно бульбашки, неначе горiхи.

- Геть вилазь з дiжi, бо сьогоднi не будемо обiдать! - крикнула Кайдашиха на Мелашку.

Мелашка витягла з дiжi руки в тiстi, скочила з стiльчика й стала серед хати. В неї на лобi блищали здоровi краплi поту. Кайдашиха помила по лiктi руки й кинулась з злiстю на дiжу, як на свого ворога. Тiсто в дiжi аж запищало i неначе заплямкало губами пiд її руками. Мелашка знала, що не вгодила свекрусi, i стояла нi в сих нi в тих серед хати та дивилась на замазанi руки.

- Чого ти стоїш, нiби сьогоднi привезена? Он зосталось тiста на руках на цiлий хлiб. Пообшкрiбай ножем тiсто в дiжу та порайся коло печi.

Мелашка зiтхала. Вона почутила, що рiдна мати i б'є, та не болить, а свекруха словами б'є гiрше, нiж кулаками.

Мелашка мила руки, але руки в тiстi не швидко обмивались.

- Чого ти там бабляєшся? Мий хутчiй руки, бо прийде батько вдруге до хати, то вiн нам поб'є спину! - вже крикнула Кайдашиха на Мелашку.

Мелашка затрiпала рученятами, неначе пташка крилами. Ще й гаразд не обмила тiста на руках, обтерла їх сяк-так рушником i кинулась вимiшувати лемiшку. Вона сiла долi, поставила в колiнах горщик, обвернутий ганчiркою, i, хапаючись, так повернула кописткою в горщку, що вона зав'язла в густiй лемiшцi, хруснула й переломилась.