Iван Нечуй-Левицький - Кайдашева сiм

"Чи цi люди вбогi, чи Балашиха зовсiм не хазяйка? Довго прийдеться менi вчити цю Мелашку, - подумала Кайдашиха i важко зiтхнула. - Коли б хоч не була така сатана, як Мотря. I в Мотрi непоганi брови, а за тими бровами цiла купа лиха".

- Погана в вас в Бiєвцях горiлка, неначе сироватка з перцем, - сказав Кайдаш, згадуючи ту чудову запiканку з червоним перцем, що вiн пив на розглядинах у Довбиша.

- Погана, бо iродiв шинкар розводить водою, - проморив Балаш. - Бодай йому смерть така, як оця горiлка.

- Так тiльки смердить горiлкою, - сказав Кайдаш.

Хазяїн почастував Кайдашиху. Кайдашиха багато приказувала, а мало випила.

"Ну, та й горда моя сваха! Тiльки полоще губи в чарцi", - подумала Балашиха.

Поки старi балакали та пили, Мелашка затопила в печi i полiпила вареники. Кайдашиха не зводила з неї очей та все скоса поглядала на чорнi, неначе житнi вареники на ситi.

Незабаром i вареники поспiли. Балашиха одцiдила їх на друшляк i подала на стiл.

- Вибачте на цей раз, будьте ласкавi. До вареникiв нема меду, - сказала хазяйка.

- Та обiйдемось, моє серденько, i без меду. Чи це житнi, чи пшеничнi вареники? - спитала Кайдашиха.

- Та це в нас така пшениця вродила, - сказала хазяйка, - не пшениця, а якась мiшаниця з житом.

Кайдащиха полизала вареники, виїла полуницi. а тiсто покинула на полумиску.

Полуднуючи, свахи зговорилися, щоб зараз пiсля Петра в першу недiлю справити весiлля. Лаврiн пiшов з Мелашкою в садок i не мiг з нею наговоритися.

- Якби батько не оддав мене за тебе, то я б сама собi смерть заподiяла, - говорила Мелашка до Лаврiна.

- Чи не буде Мелашко, тобi скучно за Бiєвцями? - спитав Лаврiн.

- -Там менi буде веселенько, де ти будеш зо мною, моє серденько, - сказала Мелашка.

- Балашиха вийшла й покликала Лаврiна й Мелашку полуднувать. Балаш почастував їх з своїх рук i налив чарку Кайдашисi. Кайдашиха взяла чарку в руки, i хоч була сердита, але таки не вдержалась i розпустила на всю хату мед своїм язиком.

- Будь же, дочко, здорова, як риба; гожа, як рожа; весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як свята земля! Дай тобi, боже, спiшно робити; щоб твої думки були повнi, як криниця водою, щоб твоя рiч була тиха та багата, як нива колосом. Дай вам, боже, i з роси, i з води; нехай ваше життя буде мiж солодкими медами, мiж пахучими квiтками.

Кайдашиха таки випила чарку, хоч i скривилась, як середа на п'ятницю. Мелашчина краса таки розв'язала їй язик й витягла з його меду цiлий вулик.

Кайдашi надвечiр розпрощались з новими сватами i поїхали додому.

- Гордi нашi свати, нема що сказати, - сказала Балашиха. - Не знаю, чи добре тобi, дочко, буде в цiєї чепуристої свекрухи, - промовила вона до Мелашки.

Нешвидкою ступою потяглися Кайдашевi воли вздовж Западинцiв. Кайдашиха сидiла високо на возi i вже поховала свої жовтi сап'янцi, прикривши їх свитою. Лаврiн iшов осторонь коло воза.

- Ой, поганяй швидше воли! - крикнула Кайдашиха на чоловiка. - Коли б завидна вилiзти з цього каторжного вулика. Буду пам'ятати, коли їздила на цi Западинцi. Не заманите мене сюди й калачем. Поробили дверi, нiчого сказати! Трохи собi голови не знесла, а на очiпку зробила собi правдивi Западинцi.

- Зате ж, мамо, в вас на головi, мабуть, набiгли цiлi Семигори. Чи велика, мамо, моргуля на головi? - спитав насмiшкувато Лаврiн.

- Моргуля!. Твоя теща правдива моргуля. Хлiба не вмiє доброго спекти. Набралася лиха, поки вивчила багачку Мотрю, а за цiєю невiсткою наберуся три копи лиха, ще й з верхом. Мотря пригнала в двiр стрижену ягницю, а твоя Мелашка, мабуть, прижене оту стрижену кiшку.

Кайдашиха лаялась та все подивлялась набiк, чи часом не вглядить де знайомих людей. Їй здавалось, що проти неї назустрiч вийде вся бiєвська громада з головою на чолi.

- Поганяй-бо швидше! Може, забiжу на часок до попадi та хоч пополудную гаразд, та досхочу нап'юся наливки. Я в тутешньої попадi, як у себе вдома.

Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пiшла в двiр.

- Та не барiться, мамо, не залежуйтесь довго на пухових подушках, - гукнув вслiд Лаврiн.

- Гляди, лиш, побачимо, яких пухових подушок навезе твоя Мелашка, - обiзвалась Кайдашиха, обтираючи хусткою чоботи.

- Хоч мiж дровами, аби з чорними бровами! - сказав Лаврiн. - Хоч пiд лавкою, аби з гарною панянкою.

- Побачиш, краси на тарiлцi не краять! Чорними бровами не нап'єшся й не наїсися, - сказала Кайдашиха й пiшла в двiр.

- I на чортового батька їй здалися тi попадi! Хочеться ж дражнити попових собак! - бубонiв coбi пiд нiс Кайдаш.

Вже сонце зайшло, вже надворi смеркалось, а Кайдашиха сидiла та щебетала в попадi. Вони стояли, похиливши голови. Лаврiн сперся на тин i думу думав. Кайдаш заснув, простягнувшись на возi.