Алессандро Мандзоні - Заручені

Якби хтось один молов такі дурниці, то можна було б сказати, що в нього щось негаразд з головою, або, вірніше, й зовсім не варто було б говорити про нього; та оскільки таких було багато, мабуть, навіть геть усі, то це вже стосується історії людського духу і дає привід спостерігати, як стрункий ряд розумних думок може бути розладнаний іншим рядом думок, явно їм протилежних. А втім, цей Тадіно вважався одним із найавторитетніших людей свого часу.

Мураторі та Веррі, два знамениті й заслужені письменники, твердили, що кардинал Федеріго сумнівався в самому факті мазання. Нам хотілося б мати можливість віддати ще більшу хвалу його славній і дорогій пам'яті і показати доброго прелата вищим від більшості його сучасників у цьому, а так само й у багатьох інших відношеннях, та натомість ми змушені знову відзначити, що в його особі ми бачимо приклад згубного впливу загальноприйнятої думки навіть на найблагородніші уми. Нам уже відомо, принаймні зі слів Ріпамонті, що спочатку він справді сумнівався. Згодом він завжди висловлював погляд, що хоч у формуванні громадської думки велику роль зіграли легковір'я, невігластво, страх, бажання знайти собі виправдання в невживанні дійових заходів для боротьби з чумою,— що хоч у всьому цьому багато перебільшення, але водночас усе ж є якась крапелька істини. В Амброзіанській бібліотеці зберігається невеликий, писаний ним власноручно твір а приводу цієї чуми, і така точка зору прохоплюється там досить часто, а в одному місці її висловлено цілком недвозначно. «Панувала думка,— приблизно так каже він,— що ці мазі готувалися в різних місцях і що існувало багато способів їх застосування; деякі з них видаються нам правдоподібними, інші — вигаданими».

Були, між іншим, і такі люди, які аж до самої своєї смерті вважали, що всі ті мазальники — гра уяви. І ми знаємо про це не від них самих, бо нікому не вистачало сміливості відверто висловити погляд, такий протилежний загальновизнаному,— ми знаємо про це від письменників, що висміюють цей погляд, засуджуючи або відкидаючи його як відсталість декотрих осіб, як хибний погляд, що його не наважувалися ставити на відкрите обговорення. Знаємо також від тих, до кого це дійшло в переказах. «Я знайшов у Мілані людей,— каже добряга Мураторі,— які отримали від предків надійні відомості і не були впевнені в існуванні цих отруйних мазей». Як бачимо, істина потайки прохоплювалася назовні, її довіряли одне одному в тісному родинному колі. Здоровий глузд не зник, але йому доводилось ховатися через страх перед панівною думкою.

Службові особи,— а їх щодень меншало,— вкрай розгублені й збиті з пантелику, докладали всієї своєї, можна сказати, невеликої частки рішучості, на яку були здатні, щоб познаходити цих мазальників. Серед документів часів чуми, збережених у вищеназваному архіві, є лист (без будь-яких інших супровідних документів); в ньому великий канцлер цілком серйозно доводить до відома губернатора факт одержання ним сповіщення про те, що в одному позаміському будинку міланських дворян, братів Джіроламо і Джуліо Монті, виготовляється отрута в такій кількості, що en este exercicio [170] Цим ділом ( ісп. ). займаються сорок тисяч чоловік з участю кількох брешіанських синьйорів, які замовляють суміші para la fabrica del venono [171] Для виготовлення отрути ( ісп. ). у венеціанських володіннях. Він додає, що, тримаючи це в цілковитій таємниці, вжив усіх необхідних дій для вирядження туди міланського подеста і аудитора Санітарного відомства з тридцятьма кінними солдатами, але, на жаль, хтось вчасно попередив одного з братів, очевидно, сам аудитор, його приятель, тож той встиг замести сліди злочину, а аудитор вдався до різних відмовок, щоб не поїхати, однак, незважаючи на це, подеста з солдатами вирушив a reconocer la casa y a ver si hallara algunos vestigios [172] Встановити місцезнаходження будинку і подивитися, чи не знайдеться якихось слідів ( ісп. ). , а також зібрати відомості й позаарештовувати всіх винних.

Слідів, мабуть, не знайшли, бо тогочасні твори, згадуючи про підозру, що впала на цих дворян, не наводять більше жодного факту. На жаль, в інших випадках такі факти були наявні.

Влаштовувані в зв'язку з цим судові процеси були, звичайно, не перші; їх також не можна розглядати як рідкість в історії юриспруденції. Тож, якщо навіть змовчати про старовину й відзначити дещо з часів, ближчих до того, про який ведеться наша розповідь, то в Палермо 1526 року, в Женеві 1530-го, і потім 1545-го, і знову 1574-го; в Казале-Монферрато 1536-го, в Падуї 1555-го, в Туріні 1559-го і 1630 року було влаштовано суди й позасуджувано до страти, здебільше дуже болісної, як окремих осіб, так і відразу багатьох нещасних, звинувачених у поширенні чуми з допомогою порошків, або мазей, або чарів, або всього цього вкупі. Справа про так зване обмазування в Мілані була не тільки найгучніша, але, мабуть, і найдоступніша для вивчення, або ж принаймні вона відкривала багато можливостей для всяких спостережень,— саме тому про неї позоставалися найдокладніші й найвірогідніші документи. І хоча один письменник, якого ми хвалили вище [173] П. Веррі, в уже цитованому творі. ( Прим. автора ). , зацікавився тією справою, проте він поставив собі за мету не стільки подати саму її історію, скільки взяти з неї підтвердження для своїх аргументів, через це нам здалося, що та історія може стати темою окремої праці [174] Після «Заручених» Мандзоні написав іще історичний трактат про судові процеси над мазальниками під час чуми в Мілані 1630 р. . Але в цьому випадку кількома словами годі відбутися, а тут недоречно викладати її так, як вона на це заслуговує. До того ж читач, затримавшись на всіх цих подіях, чого доброго, утратить всяке бажання дізнатися про те, що нам іще залишається розповісти. Тож, відкладаючи дослідження цих подій до іншого разу, ми остаточно повернемось до наших героїв, щоб уже не розлучатися з ними аж до кінця.