Алессандро Мандзоні - Заручені

Досліджуючи й порівнюючи з великою ретельністю всі друковані спогади й деякі не видані, а також окремі (беручи до уваги невелику кількість уцілілих) офіційні документи, ми прагнули скласти з усього цього хоч і не те, що нам би хотілося, та все ж дещо таке, чого досі не було зроблено. Ми не збираємося наводити всі публічні акти і навіть згадуватимемо не всі якоюсь мірою гідні пам'яті події. Ще менше ми претендуємо на те, щоб вважати читання оригінальних джерел непотрібним тому, хто хоче скласти собі повніше уявлення про цю подію: ми надто добре відчуваємо, яка жива, безпосередня і, так би мовити, невичерпна сила завжди міститься в таких творах, хоч би як їх задумано й побудовано. Ми тільки спробували з'ясувати й встановити найбільш загальні й важливі факти, розставити їх у послідовному порядку, скільки це дозволяє їхнє значення й характер, розглянути їхнє взаємовідношення й подати стислу, але правдиву й зв'язну розповідь про це лихо, поки хтось не зробить цього краще від нас.

Отож на всій території, де проходили війська, по будинках, а то й просто на дорозі, траплялися трупи. Невдовзі то в тому, то в тому селі почали захворювати й помирати окремі люди і цілі родини від дивної болючої хвороби з ознаками, що були невідомі більшості населення. Проте декотрим людям ці ознаки не здавалися новими — тим небагатьом, які ще пам'ятали чуму, що спустошила п'ятдесят три роки перед цим значну частину Італії, а надто міланські володіння, де її назвали і ще й досі називають чумою Сан-Карло. Отака сила милосердя! Серед отих різних, отих грізних спогадів про загальне лихо саме завдяки милосердю збереглася пам'ять про одного чоловіка, священика, бо цьому чоловікові воно навіяло почуття і вчинки ще вікопомніші, ніж самі нещастя; це милосердя штовхнуло й потягло його в самісіньку гущу страждань, зробивши ватажком, підпорою, прикладом, добровільною жертвою; із загального лиха воно створило для цього чоловіка ніби арену для подвигу й назвало його іменем саме оце лихо, як ото називають велике завоювання чи велике відкриття.

Протофізик [154] Протофізик — головний лікар. Лодовіко Сеттала, що не тільки бачив теперішню чуму, але й був один із найневтомніших, найбезстрашніших і, незважаючи на свою тогочасну молодість, один із найвідоміших діячів, давно запідозрював її наближення. Він перебував увесь час насторожі, уважно стежив за всіма повідомленнями про неї і 20 жовтня доповів Санітарному трибуналові про те, що в районі Кьюзо (крайньому на території Лекко, який межував з Бергамо) спалахнула заразна хвороба. Але жодного рішення з цього приводу, як це видно з «Повідомлення» Тадіно, ухвалено не було.

Та невдовзі надійшли такі самі повідомлення з Лекко і Беллано. Тоді трибунал прийняв рішення, яке зводилося лише до того, щоб послати комісара, який мав дорогою прихопити в Комо лікаря й відвідати з ним названі місця. Обидва вони чи то через невігластво, чи ще чомусь дозволили якомусь старому й темному белланському перукареві переконати їх у тому, що те захворювання — зовсім не чума, а звичайний у деяких місцях наслідок осінніх болотяних випарів, а в інших випадках — наслідок нестатків і злигоднів, перенесених під час нашестя найманців. Цю думку комісар доповів трибуналові, який, очевидно, на цьому й заспокоївся.

А що звідусіль надходили все нові повідомлення про чимдалі більшу смертність, то було виряджено два делегати, щоб розглянути питання й ужити заходів. Це були вищеназваний Тадіно і один з аудиторів трибуналу. Коли вони прибули на місце, хвороба вже так поширилася, що докази були під рукою й шукати їх не доводилось. Об'їхали територію Лекко, Вальсассіну, береги озера Комо, райони під назвою Монте-ді-Бріанца і Джера д'Адда, і всюди бачили містечка, то позагороджувані на вході решітками, то майже спорожнілі — їхні жителі порозбігались або розташувались у чистому полі; «і вони здавалися нам,— пише Тадіно,— якимись дикими створіннями, що тримали в руках хто м'яту, хто руту, хто розмарин, а хто пляшечку з оцтом».

Делегати довідалися про число померлих — воно було приголомшливе; пооглядавши хворих і трупи, вони скрізь познаходили огидні й страшні сліди чуми. Делегати негайно в письмовій формі повідомили про ці зловісні новини Санітарний трибунал, який, отримавши їх, того ж таки дня, а саме 30 жовтня, наказав, як пише той самий Тадіно, запровадити особливі перепустки, щоб тримати чимдалі від міста осіб, прибулих з місць, де поширилася зараза. І, поки складався указ, було дано з цього приводу деякі попередні розпорядження митним чиновникам.