Леся Українка - Руфін і Прісцілла

от маєте тепер злочинні банди!

Старий юрист

(оглядаючись на грека)

А хто се там закони римські ганить?

Грек ховається.

Хлоп’я

(до старенької бабусі)

Чи християни всі чарівники?

Скажи, бабусю?

Бабуся

Ні, не всі, дитинко,

на те учитись треба. От із сих,

то тільки двоє ворожбитів.

Хлоп’я

Знаю!

Отой-о чорний та отой худий!

Бабуся

Ні, їх уже тепер немає тута,

бо визволились чарами з темниці.

Хлоп’я

Як, як, бабусю?

Бабуся

Та вони вже слово

такеє знають. Туману пустили

і здиміли.

Хлоп’я

А як туман пускають?

Публіка здіймає нетерплячий гомін.

Голоси звідусіль

Гей, адвокате! Годі вже! Доволі!

Збудіть мене, як він скінчить!

(Дехто вдає звірячий та пташиний крик.)

Ку-ку!

Кукуріку! Гав-гав! Няв-няв! А кшшш!

Голос покликача судового

(в рупор)

Народе римський! Суд спокою просить!

Сурми.

На хвилину публіка втихає. Далі пролетарій-підліток кидає жменю висмоктаного винограду на лисину дідичеві в долішньому ряді.

Дідич

(люто)

Гей, ви там! Шушваль! Що се за безличність?

Підліток

Од винограду кучері зав’ються,

сподобаєшся паням!

Дідич

Гей, вігіли!

Підліток

От зараз вже й вігіли! Я жартую!

Таж тут повітря казиться з нудоти!..

Кидає горіхове лушпиння в інші ряди, звідки відповідають тим же; сміх, крик, перекидання; вігіли метушаться, втихомирюючи люд.

Фортунатова жінка

(бліда, задихана, вбігає межи горішні лави. На лівій руці має немовля, правою суне за ручку старшеньку дитинку)

Ой людоньки! Ой людоньки! Пустіте!

Ой горе нам! Чи ще вони живі?

Вояк

Куди ти прешся! І без тебе тісно!

Фортунатова жінка

Ой там мій чоловік!

Ремісник

(посувається і дає їй місце. Тихше.)

Ти християнка?

Фортунатова жінка

Не знаю…

(Вдивляється в далечінь, далі зриває з себе покривало, встає, старшу дитину становить на лаву, меншу підіймає вгору одною рукою, другою рукою махає покривалом.)

Фортунате, Фортунате!

Чоловік

(що позад неї)

Та сядь!

(Смикає її за туніку.)

Жінка

(поруч з попереднім)

Повибиваєш людям очі!

(Вириває у Фортунатової жінки покривало, тая сідає.)

Голос покликача

Обвинуваченим остатнє слово!

Голоси з публіки

А! Ось воно! Та цитьте! Я не чую!

Ніхто не чує!

Фортунатова жінка

Фортунате!

Голос

Цить!

Голос з найгустіших рядів

Христос вам поможи! Одважно, браття!

Голос покликача

Раб Аквіла, Урбан, Флегон, Фавстін,

Негріна — всі посполу прості родом —

зреклися слова.

Римлянин у далматиці

(до клієнта)

Ще б чого не стало —

простацьке красномовство вислухати!

Голоси з публіки

Обридли вже балачки!

Голос покликача

Теофіл,

вигнанець і втікач, а християнський

пресвітер — має слово.

Римлянин у далматиці

(позіхає)

Ну, почнеться!

Старий селянин

Якби ж я чув хоч слово!

Філософ

То таки

розумного нічого не почув би.

Гетера

(до поета, вказуючи в далечінь)

Чого ті двоє осторонь стоять? —

смуглявий варвар і худий злочинець —

забула, як їх звати…

Поет

Та, здається,

вони там щось на інших наклепали,

то ті вже їх до гурту не приймають.

Гетера

То, може, сих і виправдає суд?

Поет

А ти б хотіла?

Гетера

Ні. Далеко краще,

коли б сих двох до звірів присудили.

(Мрійно.)

Сей варвар африканський, певне, добре

з левами вміє битись… А худого

я б віддала пантері…

Голос покликача

Теофіл

все потвердив, що говорив і перше.

Голос з публіки

Ха-ха-ха-ха! Було що слухать! Справді!

Голос покликача

Кней Люцій, громадянин, промовляє.

Матрона

(до молодого комонника)

Який він гарний! Правда, дуже шкода,

що мусить згинути за тую секту?

Комонник

(сухо)

Я зрадників державних не шкодую.

Якби в когорті нашій об’явилась

ота зараза, — я б тих сектярів

руками власними саджав на палі.