Девід Лоуренс - Коханець леді Чатерлей

— Навіть згорівши, смердить, — сказав. Тоді приніс дров на ранок і поскладав їх біля каміна. Потім ненадовго вийшов з собакою.

Коли він повернувся назад, Коні сказала:

— Я також хочу вийти на хвилину.

Вона сама пішла в темряву. Над головою світили зірки. В нічному повітрі пахли квіти. І вона відчула, як її туфлі знову намокають. Та її тягнуло піти геть, просто геть від нього і будь-кого.

Було прохолодно. Вона здригнулася й вернулася в дім. Він сидів навпроти маленького вогню.

— Ух! Холодно! — вона зіщулилася.

Він підкинув дров у вогонь, тоді приніс іще, аж доки весь камін затріщав від полум'я. Тріск і пульсація жовтого вогнища зробили їх щасливими, зігріли їм обличчя й душі.

— Не турбуйтеся! — сказала вона, взявши його руку, а він сидів мовчазний і далекий. — Кожен робить, що може.

— Еге ж! — він зітхнув, ледь усміхнувшися.

Вона посунулася до нього, просто в його обійми, а він так і сидів напроти вогню.

— Тепер забудь! — прошепотіла вона. — Забудь!

Він міцно пригорнув її у хвилях тепла від вогню. Сам вогонь був неначе забуття. І її м'яка, тепла, стигла вага! Повільно його кров піднялася, почала приливати, знову повертаючи силу й снагу.

— А може, жінки справді хотіли бути з тобою разом і любити тебе по-справжньому, може, вони просто не могли. Може, це зовсім не їхня вина, — сказала вона.

— Знаю. Думаєш, я не знаю, що я був гадюкою з перебитою спиною, по якій потопталися люди?

Раптом вона притислася до нього. Вона не хотіла починати все це спочатку. Але її змушувала якась упертість.

— Але ж тепер ти не такий, — сказала вона, — тепер ти не такий — ти не гадюка з переламаною спиною, по якій потопталися ногами.

— Я не знаю, хто я. Попереду чорні дні, — повторив він з пророчою похмурістю.

— Ні! Не кажи так!

Він мовчав. Та вона відчувала в ньому чорну порожнечу розпуки. То була смерть усякого жадання, смерть усякого життя; в цій розпуці, неначе в чорній печері всередині людини, губився її дух.

— І ти так холодно говорив про секс, — сказала вона. — Так ніби хочеш тільки власної насолоди й задоволення.

Вона нервово протестувала проти нього.

— Нє! — сказав він. — Я хотів мати насолоду й задоволення від жінки і ніколи їх не отримував, тому що я міг дістати свою насолоду й задоволення від неї тільки тоді, коли вона одночасно одержувала це ж саме від мене. І так не траплялося ніколи. Тут потрібні обоє.

— Але ж ти ніколи не вірив у своїх жінок. Ти навіть у мене по-справжньому не віриш, — сказала вона.

— Я не знаю, що значить вірити в жінку.

— Бачиш, у цьому й причина.

Вона досі сиділа, згорнувшись у нього на колінах. Та він поринув у сіру безнадію, для неї він був недосяжний. І кожне її слово відштовхувало його ще далі.

— Але в що ти віриш? — наполягала вона.

— Не знаю.

— Ні в що, як усі знайомі мені чоловіки, — сказала вона.

Обоє мовчали. Тоді він стрепенувся і сказав:

— Так, є таке, в що я вірю. Я вірю в добре серце. Особливо я вірю в добре серце в коханні, в те, щоб любитися з добрим серцем. Я вірю, якщо чоловіки змогли б любити з добрими серцями, а жінки добросердно приймати цю любов, усе б добре кінчалося. А безсердечні любощі — смерть, ідіотизм.

— Але ж ти не береш мене з холодним серцем, — запротестувала вона.

— Я взагалі не хочу тебе брати. В цю хвилину моє серце таке холодне, як вистигла картопля.

— О! — сказала вона, жартівливо поцілувавши його. — Давай зробимо її sautées [33] Смажений ( фр. ) .

Він засміявся і випростався.

— Це — факт! — сказав він. — Крихта сердечної теплоти варта всього іншого. Та жінкам це не подобається. Навіть тобі це не зовсім подобається. Ти любиш добре, гостре, глибоке й холодне злягання, а потім робиш вигляд, ніби все — мед. Де твоя ніжність до мене? Ти не довіряєш мені, як кішка собаці. Кажу тобі, ніжність і сердечна теплота мають бути двосторонніми. Ти любиш злягатися, але хочеш, щоб це було чимось грандіозним і таємничим, щоб воно лестило твоєму почуттю власної значимості. Твоє самовеличання значить для тебе більше, в п'ятдесят разів більше за будь-якого чоловіка або за перебування з чоловіком взагалі.

— Але ж те саме я можу сказати про тебе. Твоя власна зарозумілість — для тебе все.

— Еге ж! Тоді дуже добре! — він удав, що хоче встати. — Тоді давай розійдемося. Мені краще вмерти, ніж іще раз лягти в ліжко з холодним серцем.

Вона звільнилася з його обіймів, і він підвівся.

— І ти думаєш — я цього хочу? — запитала вона.