Девід Лоуренс - Коханець леді Чатерлей

Чого хоче цей чоловік? Може, хоче підняти будинок на ноги? Чого він стоїть там, заклякши на місці, й дивиться, мов хтивий пес, на будинок, у якому є сучка!

Господи! Здогад ударив місіс Болтон, немов постріл. Він — коханець леді Чатерлей. Він! Він! Подумати тільки! Адже навіть вона, Айві Болтон, сама колись була трішки закохана в нього! Коли він був юнаком шістнадцяти років, а вона — жінкою двадцяти шести. Тоді, коли вона вчилася, а він чимало допомагав їй з анатомією та з іншими предметами, які доводилося опановувати. Він був розумний хлопець, мав стипендію у шефілдській класичній школі, вивчав французьку мову і всяке таке, а потім після всього став ковалем при шахті, підковував коней, він казав, це тому, що любить коней — та насправді тому, що боявся вирватися й зіткнутися зі світом; правда, в цьому він ніколи не признавався.

Та він був милий хлопець, милий хлопець, він багато допомагав їй, умів так добре все пояснювати. Він був майже такий розумний, як сер Кліфорд, і завжди крутився біля жінок. Балакали, що більше коло жінок, ніж коло чоловіків.

А тоді взяв і одружився з Бертою Коутс, так наче собі на зло. Дехто дійсно одружується на зло собі, через розчарування чи щось таке. Не дивно, що шлюб не склався… Багато років його не було, майже цілу війну, лейтенант і все таке, майже джентльмен, справді майже джентльмен!.. Тоді вернувся в Тевершел і став охоронцем дичини! Справді, деякі люди не здатні скористатися сприятливою нагодою, навіть коли вона трапляється! І балакає тягучою дербішірською говіркою, як селюк, хоча вона, Айві Болтон, знає, що він уміє говорити як будь-який джентльмен, справді вміє.

Так, так! Отже, її світлість захопилася ним! Ну, її світлість не перша, є в ньому щось таке. Але уявити тільки! Тевершелський хлопець, тут народжений і вихований, і вона — її світлість з Реґбі-холу! Ох і ляпас, даю слово, високородним і сильним Чатерлеям!

А він, лісник, поки розвиднялося, збагнув: немає сенсу! Немає сенсу намагатися втекти від власної самотності. Ти прилип до неї на ціле життя. Тільки інколи, інколи можна заповнити проміжок. Інколи! Але треба чекати на це «інколи». Прийми свою самотність і тримайся за неї ціле життя. А тоді прийми те «інколи», коли заповнюється проміжок і приходять хвилини. Та вони повинні самі прийти, їх не можна силувати.

Раптово клацнувши, кровоточиве жадання, яке тягло його до неї, розбилося. Він розбив його, тому що так мало бути. Вони мають іти назустріч з обох боків. І якщо вона не йшла до нього, він не буде переслідувати її. Не мусить. Він повинен іти геть і чекати, поки вона прийде.

Повільно, замислено він повернувся, приймаючи назад свою ізоляцію. Він знав, так буде краще. Вона має прийти до нього, волочитися за нею немає сенсу. Немає сенсу!

Місіс Болтон побачила, як він зник, побачила, як за ним побіг собака.

— Ну, ну! — сказала вона. — Він — єдиний, на кого б я ніколи не подумала, і саме той, на кого варто було подумати. Хлопцем добре ставився до мене, після того як я втратила Теда. Ну, ну! Що б він сказав, якби дізнався!

І вона, тріумфуючи, глянула на Кліфорда, який уже заснув, і нечутно вийшла з кімнати.

Коні перебирала речі в одній з нежилих кімнат Реґбі, їх було декілька: будинок нагадував заповідник, а сім'я ніколи нічого не продавала. Батько сера Джефрі любив картини, а мати сера Джефрі — меблі чінквеченто. Сам сер Джефрі любив старовинні різьблені дубові скриньки, скриньки для церковного начиння. Так усе це переходило від покоління до покоління. Кліфорд збирав дуже модерні картини за дуже помірні ціни.

Отже, в цій кімнаті виявилися погані картини сера Едвіна Лендсірза [19] Ленсірз Е. (1802–1873) — англійський художник-анімаліст. , патетичні пташині гнізда Вільяма Генрі Ханта [20] Хант В. Г. (1827–1910) — англійський художник-прерафаеліт. та інший академічний мотлох, якого вистачало, щоб налякати дочку члена Королівської академії. І вона вирішила якогось дня все це переглянути і розчистити. Крім того, її цікавили гротескові меблі.

Ретельно запакована, щоб запобігти пошкодженням і шашелю, знайшлася стара фамільна колиска з палісандра. Щоб подивитися на неї, довелося її розгорнути. В ній була своєрідна краса. І Коні довго розглядала її.

— Як безмежно шкода, що ніхто нею не скористається, — зітхнула місіс Болтон, котра допомагала Коні. — Правда, такі колиски вже вийшли з моди.

— Може, вона ще стане в пригоді. У мене може народитися дитина, — недбало кинула Коні, так ніби йшлося про новий капелюшок.