Девід Лоуренс - Коханець леді Чатерлей

Гроші? Мабуть, про них цього не скажеш. Грошей завжди хочеться. Гроші, успіх, продажна богиня, як її вперто називав слідом за Генрі Джеймсом Томі Дюкс, належали до постійних потреб. Ти не можеш витратити останнє су і сказати в кінці: «Отже, це і є воно!» Ні, якщо ти маєш прожити ще хоча б десять хвилин, тобі знадобиться ще пару су на те чи інше. Навіть для простого механічного плину справ ти потребуєш грошей. Ти вимушений їх мати. Гроші ти мати змушений. Усе інше тобі насправді не потрібне. Отже, це і є воно!

Хоча, звичайно, не твоя вина, що ти живеш на світі. Та якщо ти живий, гроші стають необхідністю, причому єдиною абсолютною необхідністю. Без усього іншого ти легко, елементарно обійдешся. Але не без грошей. От уже дійсно, це воно!..

Вона подумала про Майкаліса і про гроші, які могла б з ним мати, і навіть цього їй не хотілося. Вона надавала перевагу меншій сумі, яку допомогла заробити Кліфорду його писаннями. Справді допомогла заробити. «Ми вдвох з Кліфордом заробляємо з писання тисячу двісті фунтів на рік», — так вона це для себе визначила. Заробляти гроші! Заробляти! Нізвідки! Викручувати їх з чистого повітря! Останній подвиг, яким можна пишатися! Все інше — пусте рюмсання.

Так вона брела додому до Кліфорда, щоб знову об'єднати з ним свої зусилля, щоб зробити з порожнечі ще одне оповідання, а оповідання означало гроші. Здавалося, Кліфорда дуже непокоїло, чи його оповідання відносять до першокласної літератури, чи ні. Строго кажучи, їй було байдуже. «В них нічого нема», — сказав її батько. «Тисяча двісті фунтів за минулий рік!» — була відповідь проста й остаточна.

В молодості ти просто вигострюєш зуби, вгризаєшся в роботу, пробиваєшся вперед, поки з невідомості не починають текти гроші. Це питання сили. Це питання волі. Невидима, невидима могутня еманація волі, що йде з тебе самого, приносить тобі таємничу ніщоту грошей — слово на шматкові паперу. Це своєрідна магія і, звичайно, — торжество. Продажна богиня! Якщо треба торгувати собою, то хай це буде продажна богиня! Її завжди можна зневажати, навіть проституюючи з нею, а це вже добре.

У Кліфорда, звичайно, залишалося багато дитячих табу й фетишів. Йому хотілося, щоб про нього думали, ніби він «справді добрий» — от така хвальковита нісенітниця. Справді добре тільки те, що дійсно стає модним. Нічого хорошого нема в тому, щоб бути справді добрим і з цим залишатися. Здавалося, більшість «справді добрих письменників» просто не встигали на свій автобус. Врешті живемо один раз, і якщо не встигаєш на автобус, ти просто зостаєшся на тротуарі разом з усіма іншими невдахами.

Коні обмірковувала, як вони з Кліфордом проведуть зиму в Лондоні, наступну зиму. Він і вона якраз втрапили на свій автобус, тому можуть якийсь час на заздрість усім перебувати на вершині.

Найгірше полягало в тому, що Кліфорд поступово ставав непевним, відсутнім і впадав у періоди байдужості й депресії. Давалася взнаки рана його душі. Але від цього Коні хотілося кричати. О Господи, якщо вийде з ладу сам механізм людської свідомості, що ж тоді робити? Чорт візьми, вона виконала свій обов'язок! Невже вона абсолютно все втратить?

Іноді вона гірко плакала, та навіть плачучи, говорила сама собі: «Ну й дурна, тільки хусточку зволожуєш! Так ніби це хоч якось допоможе!»

Після Майкаліса вона переконала себе, що не хоче нічого. Здавалося, це найпростіше вирішення нерозв'язної проблеми. Нічого більшого, ніж вона має, їй не хотілося, їй хотілося тільки одного — щоб усе, що вона має, залишалося по-старому — Кліфорд, оповідання, Реґбі, обов'язки леді Чатерлей, гроші й слава, все, як є… вона хотіла, щоб усе залишалося. Любов, секс, усі такі штучки — просто заморожений мус! Полизати й забути! Якщо не прикипіти до нього розумом, воно — ніщо. Налагодь відповідно свій розум, і проблема вирішена. Секс і коктейль — у них однакова тривалість дії, однакові наслідки й приблизно рівне значення.

Але дитина, малятко! Це було ще одне відчуття. Вона зважилась би на цей експеримент з великою пересторогою. Треба обміркувати питання чоловіка, цікаво, що на світі не виявилося мужчини, від якого б їй хотілося дітей. Діти Майка! Відразлива думка! Все одно що народити від кролика! Томі Дюкс?.. Він милий, але якось не асоціюється з дитиною, продовженням роду. Він закінчується сам у собі. І з широкого кола інших знайомих Кліфорда не знайшлося чоловіка, який би не викликав у неї огиду при думці зачати від нього дитину. Деякі з них підійшли б, як коханці, навіть Майк. Та мати з кимось із них дитину! Ух! Мерзота й огида!