Адольфо Бьой Касарес - Незвичайні історії

— Наступного четверга, о дев'ятнадцятій годині… Запросили вже дружину Абреу… Якщо хочеш привести якогось знайомого, зазнач, ніби це твій секретар, щоб йому виділили запрошення.

Я проводжав його очима, а подумки рахував дні, що лишилися до четверга. Тільки п'ять. Прірва часу для тих добродіїв, що за ніч здатні підготувати доповідь на ранок. Але обмаль для мене. «Щоб не осоромитись, — вирішив я, — найкраще (ото наївна людина!) піти додому й узятися за роботу». Абреу я знав змалку, або майже змалку, але ніколи не задумувався, скільки я зможу про нього розповідати: кілька годин чи кілька хвилин.

Удома я дивився на себе в дзеркало у ванній і раптом пригадав, як одна моя приятелька казала: «Настає час, коли з острахом зазираєш щоранку в дзеркало: що там іще готує новий день». На моїй зовнішності вік відбився з прикрою відвертістю: дві залисини розповзалися на голові, просвічуючи крізь поріділе волосся.

І подумав, якби був трохи розумніший, то давно скористався б засобом проти гнітючого ґанджу. Тож негайно взявся до діла. На щастя, одна пляшечка ще збереглася.

Як я тепер розумію, доповідь моя вдалася. Якщо вишукувати в ній невдалі місця, то, певно, слід відзначити проказані скоромовкою хвилюючі епізоди. Хоч така неуважність, як на мене, компенсується дошкульністю тих фрагментів, де йдеться про дикунську неосвіченість тих, хто ув'язнив ученого. Що ж до мене особисто, то в якомусь нападі зарозумілості (зовсім невластивої мені) я дійшов думки, мовляв, про мою відданість Франсіско Абреу треба судити не за поведінкою в Багдаді, а за промовою на його захист. Працював я справді швидко і натхненно. Можливо, це діяв славнозвісний стимулятор чи еліксир, що його я регулярно приймав перед їжею і чаєм на сон.

У день виступу я прокинувся впевнений і безстрашний. Я не мав і гадки, що нерви можуть зіграти зі мною лихий жарт. Якби я трохи розслабився, то побачив би, що нагадую кулачного бійця перед двобоєм, а не звичайну людину, яка збирається виголосити промову.

Я зайшов до амфітеатру, де було вже повно людей. Приєднався на сцені до невеликого гурту; один із сеньйорів поцікавився, чи непунктуальність не найгірша вада аргентінців. Інший пояснив мені:

— Зверніть увагу, ми вже й так запізнюємось, а доктора Осана й досі нема.

Він начебто додав іще щось чи невиразно пробурмотів. Та я раптом забув і про співрозмовника, і про академіків довкола, і про публіку. Мою увагу захопило чарівне видіння. Розкривши обійми й сумовито всміхаючись, до мене йшла донья Саломе. Запевняю, спершу її поява викликала в пам'яті лише хвилюючі спогади про любе мені подружжя. Аж тут зі мною щось зробилося, справжня метаморфоза, і все моє єство нестримно потяглося до доньї Саломе.

Нема потреби переповідати, що сталося далі — про це всім відомо. Відчуваю, втім, що газети, які не славляться поміркованістю, відчутно спотворили події. А втім, як це не важко і не соромно, я все визнаю. Проте не згоден, що за все мушу відповідати, як це дехто силкується довести. Вважаю, що моя провина лише в тому, що вчасно не збагнув самоочевидної речі. Як і Колумб свого часу, Абреу й собі зробив дивовижне відкриття, але відкрив зовсім не те, що шукав. Вище ми згадували кілька випадків, які підтверджують таку думку. Якщо ж хтось воліє ще доказів, то їх він знайде в останньому повідомленні преси. Консула в Багдаді, того самого, який умив руки в справі з Абреу, було заарештовано. За спробу зґвалтувати посеред вулиці літню жінку в національному одязі, з обличчям під чадрою.

Адольфо Біой Касарес (нар. 1914 р.) — відомий аргентинський письменник, один з найпомітніших представників філософсько-фантастичної прози. Довгі роки дружби й творчого співробітництва поєднували А. Біоя Касареса з іншим видатним аргентінцем Хорхе Луїсом Борхесом, у співавторстві з яким вони створили кілька збірок оповідань та кіносценаріїв. Смерть X. Л. Борхеса глибоко вразила А. Біоя Касареса, котрий на кілька років відмовився давати інтерв'ю, порушивши мовчання лише минулого року в зв'язку з присудженням йому найпрестижнішої іспанської літературної нагороди — премії «Сервантес». «Я завжди захоплювався ним як письменником і поважав як людину», — написав про Біоя Касареса свого часу Хуліо Кортасар.

Адольфо Біой Касарес автор романів «Винахід Мореля» (1940), «План втечі» (1945), «Сон героїв» (1954), «Хроніка різанини свиней» (1969), «Спати на сонці» (1973), «Пригоди фотографа в Ла-Платі» (1985), збірок оповідань «Підступи небесні» (1948), «Переддень Фауста» (1949), «Чарівна історія» (1956), «Гірлянда історій про кохання» (1959), «Тіньовий бік» (1962), «Великий серафим» (1967), «Герой жінок» (1978), «Незвичайні історії» (1986), «Російська лялька» (1990) та ін. А. Біой Касарес — лауреат кількох національних премій, італійської міжнародної премії «Монделло» за кращу книжку іноземного романи X. Солера Пуїга, Д. Хемметта, Д. Дідіон, Е. Берджесса, а також оповідання Р. Шеклі, X. Кортасара, О. Кіроги та ін.