Адольфо Бьой Касарес: Незвичайні історії

— Нарешті!

— Я спізнився на урок?

— Уроку сьогодні не буде. Хочу вам дещо розповісти. Навіть не уявляєте, як нетерпляче я вас чекав. Це вкрай важливо.

Тим часом Ругероні детально розповів, як його наречена, Маріса, потягла його дивитися будинок на продаж біля бензозаправної станції, як вони цілу годину роздивлялися кімнати й прикидали, де поставлять ліжко, стіл, стільці й інші меблі. А тоді докинув, що у них катма грошей, і зазначив, що коли часом бензоколонка вибухне, то всі сусідні будинки злетять у повітря.

— Бідолашна дівчина. їй так хочеться родинного життя, — докинув учитель. — А проте я порадив би не квапитись. Поки не підшукаєте житло, яке задовольняє вас, не наймайте його. І тим більше не купуйте. [4] 83

— Та цур вам, сеньйоре! У нас із Марісою не вистачить грошей і на собачу будку.

— Не занепадайте духом. Завжди слід сподіватися на виграш у лотерею чи на спадщину.

— Ми не купуємо лотерейних квитків. І нам нема від кого чекати спадщини.

— Тим краще. Адже можна одержати якусь несподівану премію. Але не хапайтеся за перше-ліпше житло, не кваптесь. Повірте мені: вкрай важливо, аби оселя, в якій живеш, подобалась.

— Навіть з пацюком? А ваша вам подобається?

— Навіть з пацюком. Ой, я згадав, що маю для вас важливу новину. Вчора ввечері мене наче осяяло. І я зробив відкриття.

— Що ж ви відкрили?

— Ключ. До людської поведінки. Запам'ятайте сьогоднішній день!

— А який сьогодні день?

— Не знаю. Подивіться в свій нотатник-щоденник і запишіть на відповідній сторінці: «Цього незабутнього дня я перший дізнався про відкритий Мелвілом пробний камінь. Він визначає, які вчинки й почуття добрі, а які погані». За моральну засаду я взяв одну з мрій, що зринула ще за моєї юності, коли ми з друзями провадили довжелезні розмови про судну годину.

— Ваше відкриття справді вкрай важливе. Поздоровляю вас, учителю!

— Слід відзначити цю подію.

Учень ще раз привітав учителя, а той відчинив шафку, дістав звідти пляшку з гранатового кольору рідиною і наповнив дві чарки. Вони чокнулись.

— Розповідати?

— Атож.

— Але спершу трохи історії. Звикнувши до пацюка в своєму будинку, я став помічати, що він дедалі більше опосідає мої думки. Аби якось зарадити цьому, я задля розваги спитав себе жартома: а який сенс і яка користь, що ця потворна тварина існує? Але сам намір знайти якесь виправдання розлютив мене.

Вчитель підхопився зі стільця і зашкутильгав по кімнаті. «Він і справді нагадує капітана, — подумалось Ругероні. — Чи й гарпунника, що видивляється в морі кита».

Мелвіл зазначив, що шукати доцільність і лад у довколишньому світі прагне сам наш розум. Людський розум, як на нього, тяжіє до безсмертя, а тіло несе ознаки минущості. Ця невідповідність і спричинює наш життєвий смуток.

— Але, — провадив він далі,— оскільки розум дано для мислення, а сам ти уособлюєш у собі весь світ, то я продовжив свої пошуки. Хто чого шукає, те й знаходить. Учора ввечері — еврика! — мене осяяло, і тепер я маю чарівну паличку-ключик; приклавши її до будь-якого почуття, вчинку, поривання, душевного стану, можна визначити їхню вартісність.

І порадив учневі переконатися самому.

— Виберіть якесь почуття і протиставте йому.

— Кому, пацюкові?

— Так, пацюкові.

– І що ж мені вибрати? — аж ніби розгубився Ругероні.

— Будь-що: кохання, секс, дружбу, себелюбство, співчуття, заздрість, жорстокість. Чи прагнення влади, задоволення бажань і ласолюбство, хвалькуватість чи скнарість. Що спаде на думку.

— Якщо я вірно вас розумію, — мовив Ругероні,— то пацюк означає смерть.

— Так, нашу смерть, наше зникнення, а також зникнення всього — речей, людей, історії, світу.

– І що не витримає протиставлення, нічого не варте?

— Атож, хоч ваше шановане самолюбство й безцінні гордощі теж виявляться марними.

— А боягузтво? — докинув Ругероні, в якого, прокидалася гострота думки, коли зачіпалося його самолюбство. — Можливо, його перевага в тому, що проганяє саму думку про смерть? [5] 84

— Така втеча небагато важить, — відказав Мелвіл. — Адже пацюк неминучий. Смерть — із століття в століття. Чого варті якісь дні чи роки перед вічністю? А щоб закарбувати їх у свідомості, слід надати надзвичайної вартосності буттю. Іншими словами, опоетизувати його.

Проте учень не відступав. З якоюсь аж затятістю (принаймні так видалося Мелвілу) він зауважив:

— Гаразд, сеньйоре. Тоді погодьтеся, вважаючи безглуздими ймовірні переваги боягузтва, напрошується висновок, що навіть такий злочин, як убивство — дрібниця. Якщо, скажімо, торкнутися його вашим коштовним пробним каменем.