Бруно Шульц - Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Мати не мала на нього жодного впливу, натомість особливою шаною та увагою він обдаровував Аделю. Прибирання кімнати було для нього великою і важливою церемонією, що її спогляданням він ніколи не міг знехтувати, зі змішаним почуттям страху і солодкого трепету відстежуючи всі Аделині маніпуляції. Усім її діям він приписував глибше, символічне значення. Коли дівчина молодими сміливими ривками совгала по підлозі щітку на довгому держаку, це переходило будь-які межі. З його очей текли сльози, обличчя перекошував безгучний сміх, а тіло здригалось у розкішному спазмі оргазму. Його вразливість на лоскотання доходила до шалу. Вистачало Аделі спрямувати на нього палець, що начебто збирався його полоскотати, як він із диким сполохом пускався навтьоки всіма кімнатами, захлопуючи за собою всі двері, щоб нарешті в останній упасти животом на ліжко і звиватися в конвульсіях сміху від самого лиш уявляння, котрому був не в змозі опиратися. Завдяки цьому Аделя мала ледь не обмежену владу над ним.

Тоді ж ми вперше зауважили в батька пристрасне зацікавлення тваринами. Спочатку це була пристрасть мисливця і митця в одній особі, можливо, доповнювана дещо глибшою зоологічною симпатією живого створіння до собі подібних, але й настільки відмінних біологічних форм, експериментуванням у досі не випробуваних реєстрах буття. Щойно в пізнішій фазі ситуація набула того несамовито-збоченого, глибоко грішного і протиприродного виразу, що його краще взагалі не виносити на привселюдні оглядини в денному світлі.

Усе почалося з висиджування пташиних яєць.

Завдяки тяжким зусиллям і великим грошовим витратам батько отримував із Гамбурга, Голландії та з африканських зоостанцій запліднені пташині яйця, що їх підкладав під велетенських бельгійських квочок. Ця процедура, зрештою, була цікавою й мені — передусім вилуплюванням пташенят, цих вельми дивовижних за формою та кольорами істот. Було неможливо розгледіти в цих монстрах з величезними фантастичними дзьобами, що відразу ж по народженні широко роззявлялися й хижо сичали стулками горла, в цих ящурах з вутлими, голими тільцями виродків, майбутніх павичів, фазанів, глухарів і кондорів. Розміщене в кошиках, у ваті, це зміїне поріддя підводило сліпі, оброслі більмами голови на тонюсіньких шиях, безгучно репетуючи німими горлянками. Батько походжав уздовж полиць у зеленому фартусі, мов садівник уздовж теплиць із кактусами, і виманював з небуття всі ті сліпі, сповнені пульсування пухирці, недолугі черева, здатні сприймати навколишнє тільки у вигляді їдла, ті відростки життя, що навпомацки пнуться до світла. Кілька тижнів по тому, коли ці сліпі бруньки порозпускалися на світлі, кімнати наповнилися кольоровим граєм, миготливим цвіріньканням своїх нових мешканців. Вони обсідали карнизи фіранок, виступи шаф, гніздились у гущавині цинкового гілля та арабесок на розгалужених підвісних лампах.

Коли батько брався студіювати грубезні орнітологічні компендіуми, гортаючи в них кольорові вкладки, здавалося, що з них вилітають оті пернаті фантазми і що вони наповнюють кімнату кольоровим тріпотінням, пурпуровими клаптями, сапфірними, смараґдовими та срібляними стрічками. Під час годування вони влаштовували на підлозі барвисту схвильовану грядку, живий килимок, який розпадався, розвалювався в повітрі на рухомі, трепетні квітки, щойно хтось необачно увіходив досередини — щоб урешті зависнути в горішніх реґіонах кімнати. Мені особливо виразно запам’ятався один кондор, велетенський птах із голою шиєю та поморщеною, розбуялою наростами фізією. Він був худим аскетом, буддійським ламою, сповненим непохитної гідності в поведінці й керованим лише залізним церемоніалом свого видатного роду. Коли він сидів навпроти батька, знерухомілий у монументальній позі прадавніх богів Єгипту, з оком, що затяглося бліднуватим більмом, яке він сам закочував на зіницю, щоб цілковито замкнутись у спогляданні власної шляхетної самотності, то завдяки своєму кам’яному профілю міг здаватися батьковим старшим братом. Така ж матерія тіла, судин і поморщеної твердої шкіри, таке ж усохле і кістляве лице, такі ж зароговілі, запалі очниці. Навіть руки, вузлуваті й сильні, а передусім довгі й худі батькові долоні з випуклими нігтями, що мали свою аналогію в кондорових пазурях. Дивлячись на нього заспалого, я не міг позбутися враження, що переді мною мумія — висохла й тому дещо зменшена мумія батька. Здається, мати так само не могла не зауважити цієї предивної схожості, хоч ми з нею ніколи цього й не обговорювали. Важливо додати, що кондор користувався спільним із батьком нічним горщиком.