Бруно Шульц - Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Усі стояли наді мною безпорадно і знічено, соромлячися власного безсилля. У глибині душі вони усвідомлювали свою провину. Моя ґвалтовність, нетерплячий і загніваний тон моїх вимагань надали мені видимість правоти, перевагу добре вмотивованої претензії. Тож вони раз у раз підбігали з усілякими книжками, силкуючись утиснути їх мені в руки. Я обурено відкидав їх геть.

Одну з них, товстий і важезний фоліант, батько знову і знову підсовував мені з боязким намовлянням. Я відкрив її. То була Біблія. На її сторінках я побачив велику подорож тварин, що тяглися шляхами, розтікалися в поході далеким краєм, а також побачив небо, усе в ключах і лопотіннях, і велетенську перевернуту піраміду, далекий вершечок якої торкався Ковчега [94] Йдеться про Ноїв Ковчег, який порятував у собі всі види тварин під час Потопу; «перевернута піраміда» в такому разі є швидше за все зображенням генеалогічного дерева тваринного роду, витоки якого знаходяться в Ковчезі. .

Я звів на батька сповнені докору очі.

«Ти знаєш, батьку, — заволав я, — ти добре знаєш, не крийся і не викручуйся! Ця книжка тебе викрила. Навіщо ти підсовуєш мені цей невдалий апокриф, тисячну копію, недолугий фальсифікат? Куди ти подів Книгу?».

Батько відвів очі.

Минули тижні, й моє збурення трохи спало й затихло. Проте видіння Книги й далі палало в моїй душі ясним вогнем — великий шелесткий Кодекс, розбурхана Біблія, сторінками якої йшов вітер, плюндруючи її, ніби величезну розсиписту троянду.

Батько, забачивши мене дещо спокійнішим, певного разу обережно підійшов і мовив тоном лагідної пропозиції: «По суті справи існують лише книжки. Книга — це міф, у який ми віримо замолоду, але із плином років перестаєш ставитися до неї поважно». Я вже тоді мав інше переконання, бо знав, що Книга є постулатом, що вона — завдання. На своїх плечах я вже відчував тягар великої місії. Я не сказав нічого, сповнений зневаги й запеклої похмурої гордині.

Адже на той час я вже заволодів тим шматком книжки, тими її жалюгідними рештками, які дивний трафунок долі закинув мені в руки. Я старанно ховав той скарб від усіх очей, засмучений глибоким занепадом книги, для скалічених залишків якої не зміг би знайти співчуття ні в кому.

А сталося це так.

Одного з днів тієї зими я застав Аделю під час прибирання, зі щіткою в руці, спертою на пюпітр, на якому лежав якийсь подертий зшиток паперу. Я вихилився вперед з-поза її плеча — не так з цікавості, як щоби вкотре вдихнути запах її тіла, юна зваба якого віднедавна розкрилася моїм пробудженим чуттям.

«Диви, — сказала вона, без протесту витримуючи моє налягання, — хіба може бути так, щоб волосся виросло аж до землі? Хотіла б я таке мати».

Я глянув на гравюру. На великому аркуші infolio було зображено жінку з радше міцними і присадкуватими формами та енергійним досвідченим обличчям. З голови цієї дами розпливався величезний волосяний кожух, що ваговито скочувався з плечей і кінчиками товстих сплетінь волочився по землі. То був якийсь неймовірний вибрик природи, складчастий і просторий плащ, що його наче випряли з коренів волосся, і тяжко було уявляти собі, ніби такий тягар не завдає дошкульного болю й не обезвладнює перевантажену ним голову. Однак володарка цієї краси носила її, здавалося, з гордощами, а видрукуваний поруч жирним шрифтом текст оповідав історію цього дива і починався так: «Я, Анна Чиллоґ, народилася в Карловицях у Моравії; моє волосся росло дуже погано…». [95] Текст автентичної реклами засобу для волосся, що стимулював його ріст, надзвичайно популярної за часів Шульцової молодості. Юзеф Віттлін присвятив цій-таки рекламі жартівливо-сентиментальний вірш «А Іа recherche du temps perdu» («У пошуках втраченого часу»).

Це була довга історія, за розвитком схожа на історію Йова. Анна Чиллоґ волею Божою страждала на поганий ріст волосся. Ціле містечко журилося цим її упослідженням, яке їй пробачали з огляду на бездоганне життя, хоч бути цілком безвинним воно й не могло. І от наслідком палких молитов сталося так, що з її голови було знято закляття. Анна Чиллоґ сподобилася ласки просвітлення, отримала знаки та вказівки і приготувала цілком особливий чудодійний засіб, який подарував її голові врожайність. Вона почала заростати волоссям, ба більше — її чоловік, брати і кузени з дня у день так само вкривалися тугим чорним хутром заросту. На другій стороні аркуша Анну Чиллоґ було зображено після шеститижневого користування її рецептом в оточенні братів, шуряків та небожів — усі як один мали бороди до пояса й вуса. З подивом приглядалося до цього справдешнього вибуху непідробної ведмежої чоловічості. Анна Чиллоґ ощасливила все містечко, на яке зійшло справжнє благословення у вигляді розхвильованих чуприн і довжелезних грив, а його мешканці могли, мов широкими мітлами, замітати землю бородами. Анна Чиллоґ стала апостолицею волохатості. Ощаслививши рідне місто, вона запрагнула ощасливити увесь світ і просила, вмовляла, благала прийняти як порятунок той Божий дар, той чудодійний засіб, таємницю якого знала лиш вона.