Бруно Шульц - Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

А внизу, в підніжжі того Синаю, що виріс із батькового гніву, метушився, лаявся, гендлював і вшановував Баала [85] Б а а л — ханаанське божество або група божків, причетних до природи і плодовитості (див. напр., у Книзі Суддів 6: 25—32). народ. Його представники хапалися за тканинні складки, обгорталися кольоровими сукнами, обмотувались імпровізованими плащами стилю доміно [86] Тут: плащ із каптуром, який спершу носили тільки ченці, згодом маскарадний стрій. і безладно мололи язиками.

Батько зненацька виростав над цими гендлярськими групами і, видовжений гнівом, побивав згори всю оту ідолопоклонницьку масу потужним словом. Потім, під’юджуваний розпачем, він видряпувався на найвищі галереї шаф, ошаліло ганяв бантинами [87] Б а н т и н и — див. у «Птахах», прим. 2 (в електронній версії — прим. 20). Тут: радше в етимологічному значенні: окіл, оточка — в цьому випадку полиці, що йдуть периметром приміщення. полиць, лункими дошками оголених риштовань, переслідуваний видивами безсоромної розпусти, яку передчував за своєю спиною, в нетрях власного дому. Продавці якраз досягли залізного балкону на висоті вікна і, вчепившись у балюстраду, заламали Аделю в поясі та витягли її через вікно — вона лише кліпала, волочучи за собою свої стрункі ноги в шовкових панчішках.

У той час, як батько, вражений огидністю гріха, гнівом своєї жестикуляції зливався із жахом усієї картини, безтурботний Баалів народ унизу віддавався розперезаним веселощам. Якась пародійна пристрасть, чи то зараза сміху опанувала юрбою. Як можна було вимагати споважніння від цього збіговиська людей-калатал, від цих пустих товкачів! Як можна було вимагати розуміння батькових великих печалей від цих млинків, що ненастанно перемелювали кольоровий непотріб слів! Глухі до гуркотань пророчого гніву, всі оті гендлярі в шовкових бекешах [88] Ш о в к о в і б е к е ш і — одяг ортодоксальних євреїв, довгі накидки, врізані в талію і з заднім розрізом, схожі на бекеші угорського походження, що були популярні в Польщі починаючи із XVII ст. присідали малими групками навколо складчастих сукняних пагорбів, багатослівно розтрушуючи серед сміху переваги товару. Ця чорна біржа розносила своїми прудкими язиками шляхетну субстанцію краєвиду, подрібнювала її січкою балаканини і замалим не ковтала.

Трохи далі, перед високими водоспадами просвітлених тканин, стояли групи євреїв у кольорових халатах і великих ковпаках із хутра [89] Елементи традиційного єврейського одягу. . Це були мужі Високої Ради [90] В и с о к а Р а д а (Великий Синедріон) — орган, який уперше згадується за часів грецького панування у III ст. до н. е. Складався з представників єврейської аристократії, головував у ньому найстарший каплан. Під римським протекторатом (до 70 р. н. е.) синедріон був найвищим органом влади. Тут: у переносному значенні. Одяг вказує на строї сучасних Шульцові євреїв, можливо, членів управи єврейської територіальної громади (кагалу). , сповнені гідності достойники, що погладжували свої довгі плекані бороди і вели стримано-дипломатичні розмови. Однак і в цьому церемонному спілкуванні, як і в поглядах, якими вони обмінювалися, чаївся блиск усміхненої іронії. Поміж цими групами сновигав простолюд, безликий натовп, сірома без лиця та характеру. Він наче заповнював прогалини у видовищі, вистелюючи тло дзвінками і брязкальцями бездумної говорильні. Це був геть блазнюватий прошарок, розтанцьоване зборище полішинелів [91] П о л і ш и н е л ь (з фр.) — комічний герой французького театру ляльок, походить від Пульчінелли з італійської commedia dell'arte. та арлекінів [92] А р л е к і н (з італ.) — традиційний персонаж commedia dell'arte, вічно закоханий спритний слуга. , яке, само по собі не маючи поважних торговельних намірів, доводило до абсурду початі де-не-де оборудки своїми блазенськими фіґлями.

Однак поступово, знудившися власним блазнюванням, цей веселий народець розсіювався в найдальших околицях краєвиду й там поволі губився серед скелястих визубнів та долин. Швидше за все, ті веселуни один за одним провалювались у якісь щілини чи зникали у складках терену, ніби бальної ночі стомлені забавами діти по кутках і закамарках помешкання.

Тим часом батьки міста, мужі Великого Синедріону, походжали сповненими повагою й гідністю гуртами і вели свої глибокі тихі диспути. Розійшовшись по всій великій гористій країні, вони крокували удвійко чи втрійко далекими крутими дорогами. Їхні темні й малі силуети залюднювали всю ту пустельну височину, над якою висло темне й тяжке небо, поморщене складками і похмуре, розоране довгими паралельними борознами на срібні та білі скиби, що відкривали у глибині все дальші поклади своїх нашарувань.