Бруно Шульц - Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Зате переді мною лежало ціле майбутнє. Який безмір дослідів, експериментів і висновків відкривався тепер! Секрет життя, його найсуттєвіша таємниця, зведена до цієї простенької, досяжної та іграшкової форми, відхиляла завісу перед ненаситною цікавістю. Це було надзвичайно захопливо — отримати у власність таку окрушину життя, часточку віковічної таємниці в настільки новому й кумедному прояві, що будить безмежну цікавість і потаємну шану своєю іншістю, неочікуваним перенесенням притаманного нам життєвого розвою у відмінну від нашої форму — звіряти.

Тварини! Об’єкт ненаситної цікавості, унаочнення загадки життя, наче створене для того, щоб людині показати людину, розкладаючи її багатозначність і різноманітність на тисячу калейдоскопічних можливостей з доведенням кожної до якоїсь парадоксальної межі, до цілковитого буяння притаманного їй характеру. Серце, не обтяжене сплетіннями еґоїстичних інтересів, що так заважають у міжлюдських стосунках, відкривалося іншим проявам вічного життя з усією симпатією та тією любовною спільницькою допитливістю, що маскувала собою жагу самопізнання.

Песик був оксамитний і теплий, він пульсував усім своїм маленьким прискореним серцем. При собі мав два м’які клаптики вушок, синюваті мутненькі очі, рожевий писочок, до якого цілком безпечно можна було запхати палець, ніжні й невинні лапки зі зворушливою рожевою бородавкою над передньою ступнею. Ними він залазив до миски з молоком, нетерплячий і жадібний, хлептав поживу рожевим язичком, а наситившися, жалісно підводив маленьку мордочку з молочною краплею на бороді й незграбно вилазив з молочної купальні.

Ще не вміючи ходити, він лише непевно котився боком і навскоси у невизначеному напрямку, за дещо п’яною і хиткою траєкторією. Панівними в його настрої були засадниче й невиразне скигління, сирітство і безпорадність — неспромога бодай чимось заповнювати життєві прогалини між радощами споживання їжі. Це виявляло себе в непродуманості й непослідовності рухів, як і в несвідомих нападах суму з жалісливим скавучанням і нездатністю знайти собі місце. Навіть у глибинах сну, змушений задовільняти потребу в доторках лише притулянням до власної ж особи, згорнутої тремтливим клубком, він не міг позбутися самотності та бездомності. Ох, життя — молоде і слабке, випущене з добре знайомої темряви, з теплого затишку в материнському лоні до чужого й великого, разюче світлого світу, як же воно щулиться і пручається, як відмовляється приймати цю підсунуту йому забаву, зіткане зі спротиву й нехоті!

Але поступово малий Німрод [47] Н і м р о д — біблійний герой, нащадок Хама, сина Куша. Німрода представлено як великого мисливця і засновника міст у землі Шінаар; у переносному значенні — досвідчений мисливець. У Шульцовому домі справді був пес на ім'я Німрод. (Див. «Регіони великої єресі» Є. Фіцовського.) (він отримав саме це горде войовниче ймення) починає вживатись у смак буття. Виняткове підпорядкування материнській праєдності [48] П р а є д н і с т ь — поняття, що походить із однієї з течій класичного індуїзму (Веданта), що єдиною реальністю вбачає безособовий Абсолют (Брахман). Спопуляризоване під кінець XIX ст. головним чином завдяки Шопенгауеру. Тут: у жартівливому сенсі. поступається місцем зацікавленості різноманіттям.

Світ починає розставляти свої пастки: невідомий, проте чарівливий смак усілякого їдла, чотирикутник ранкового сонця на підлозі, що на ньому так хочеться полежати, рухи власних кінцівок або хвоста, що кокетливо запрошує до гри із самим собою, пестощі людської руки, від яких поволі дозріває деяка самовпевненість і з’являються веселощі, які, розпираючи тіло, народжують потребу цілком нових ґвалтовних і ризикованих рухів — усе це підкуповує, переконує й заохочує прийняти, погодитися з експериментом життя.

І ще одне. Німрод починає розуміти, що те, чим його тут спокушають, попри позірну новизну, є насправді таким, що вже було, безліч разів було, безмежно багато разів. Його тіло пізнає ситуацію, враження і предмети. За великим рахунком усе це не надто його дивує. Потрапляючи щоразу в нову ситуацію, він пірнає у свою пам’ять, у глибинну пам’ять власного тіла, й шукає, навпомацки, гарячково — і трапляється, що знаходить у собі відповідну, вже готову реакцію: мудрість поколінь, закладена в його плазмі, в його нервах. Так і знаходить певні дії, рішення, про які й не знав, що вони вже дозріли в ньому, вже чекали на те, щоб вистрибнути.