Герман Гессе - Степовий вовк

Солодкий, густий дим з цигарки гарно пахнув, я відчув себе виснаженим і був би радий проспати цілий рік.

О, я розумів усе, розумів Пабло, розумів Моцарта, чув десь позад себе страхітливий сміх, знав, що в моїй кишені лежать усі сотні тисяч фігур життєвої гри, схвильовано здогадувався про їх сенс, готовий був наново починати гру, наново зазнавати її мук, наново лякатися її безглуздя, наново і не раз іще заглиблюватися в пекло своєї душі.

Колись, може, я навчуся краще грати в цю гру. Колись, може, навчуся сміятися. На мене чекав Пабло, мене чекав Моцарт.

Післямова автора

Художні твори можна по-різному розуміти й не розуміти. І в більшості випадків автор твору ― не та інстанція, що вирішує, до якої межі читачі розуміють твір і де починають не розуміти його. Вже чимало авторів знайшли таких читачів, для яких їхній твір був прозоріший, ніж для них самих. А крім того, за певних обставин нерозуміння також може бути плідним.

І все-таки, здається мені, з усіх моїх книжок найменше розуміли «Степового Вовка». І не раз бувало, що саме прихильні, навіть захоплені мої читачі висловлювались про цей твір не тільки негативно, а навіть дуже дивно для мене. Частково ― але тільки частково ― такі випадки можна було пояснити тим, що ця книжка, яку я написав у п'ятдесят років і в якій ішлося про те, що хвилює людей у цьому віці, дуже часто потрапляла в руки зовсім молодих читачів.

Проте й серед читачів мого віку не раз траплялися такі, що хоч і не лишились байдужими до книжки, але якимось дивом побачили тільки половину того, що в ній є. Ці читачі, здається мені, пізнали в Степовому Вовкові самих себе, ототожнили себе з ним, сприйняли його страждання і його мрії як свої власні й за всім цим не добачили, що в цій книжці мовиться не тільки про Гаррі Галлера та його труднощі, а й про щось інше, що над Степовим Вовком і його непростим, життям здіймається інший, вищий, вічний світ і що «Трактат» і всі ті місця в книжці, де йдеться про дух, мистецтво і про «безсмертних», протиставляють світові страждань, у якому живе Степовий Вовк, позитивний, веселий, понадособовий і понадчасовий світ віри, що хоч книжка розповідає про страждання й труднощі, все-таки це твір не зневіреного, а людини, яка в щось вірить.

Я, звичайно, не можу й не хочу диктувати читачам, як вони мають розуміти мій твір. Хай кожен знаходить собі в ньому те, що йому співзвучне й корисне! А все ж таки мені було б приємно, якби декотрі з них помітили, що хоч в історії Степового Вовка показано хворобу й кризу, це не та криза, що веде до смерті, до загибелі, а навпаки: та, що веде до одужання.

Герман Гессе.