Герман Гессе - Степовий вовк

Перед мною раптом спалахнув напис:

СТРАТА ГАРРІ

Я кивнув головою і враз опинився на голому подвір'ї між чотирма мурами з маленькими заґратованими віконцями, побачив приготовану гільйотину й десяток чоловіків у мантіях та сурдутах. Я стояв серед них, тремтів на холодному повітрі сірого досвітку, серце моє стискалося з жалюгідного страху, але я був готовий і згідний прийняти кару. Мені сказали вийти наперед і стати навколішки. Прокурор скинув шапку й відкашлявся, решта чоловіків також відкашлялися. Прокурор розгорнув перед собою аркуш гербового паперу й почав читати:

— Панове, перед вами стоїть пан Галлер, звинувачений і визнаний винним у навмисному зловживанні нашим магічним театром. Галлер не тільки поглумився з високого мистецтва, переплутавши нашу чудову панораму з так званою дійсністю і вбивши віддзеркалення дівчини віддзеркаленням ножа, але й, крім того, не маючи почуття гумору хотів використати наш театр як знаряддя для самогубства. У зв'язку з цим ми засуджуємо Галлера на вічне життя й на двадцять годин забороняємо йому вхід до нашого театру. Не минути звинуваченому й іншої кари: він буде одноразово висміяний. Панове, приєднайтесь: один два, три!

І на слова «три» всі присутні одностайно приєдналися до сміху прокурора. То був не сміх, а повноголосий хор, страхітливий, майже нестерпний сміх із потойбічного світу.

Коли я знов отямився, то побачив, що Моцарт, як і перше, сидить біля мене. Він поплескав мене по плечі й сказав:

— Ви чули вирок. Отже, ви повинні звикнути до того, що й далі слухатимете радіомузику життя. Це вам буде корисно. Ви надзвичайно нездарні, безголовий мій друже, але все-таки поволі зрозумієте, чого від вас вимагають. Від вас вимагають, щоб ви навчилися сміятись. Ви повинні опанувати гумор життя, чорний гумор тутешнього життя. Але ви, звичайно, готові до всього у світі, тільки не до того, чого від вас вимагають! Ви готові вбити дівчину, готові врочисто піти на страту й напевне були б готові сто років бичувати себе й умертвляти свою плоть. Правда ж?

— О так, щира правда! ― розпачливо вигукнув я.

— Ще б пак! Ви готові, великодушний пане мій, до всього безглуздого й патетичного, до всього, в чому немає ні гумору, ні дотепності! Ну, а я дивлюся на це інакше, для мене ваша романтична покута не варта й шеляга. Ви, шаленцю, хочете, щоб вас покарали на смерть, відрубали вам голову! Задля цього безглуздого ідеалу ви ладні були б завдати ще десять смертельних ударів. Ви готові померти, боягузе, але не жити. А ви якраз повинні жити, хай вам чорт! Вам треба було б призначити найтяжчу кару, ви її заробили.

-А що це за кара?

— Ми могли б, наприклад, оживити дівчину й одружити вас із нею.

— Ні, до цього я не був би готовий. Це було б страшне лихо.

— Ніби те, що ви вчинили, ще не страшне лихо! Але Досить патетики і смертельних ударів. Пора вам нарешті порозумнішати! Ви повинні жити й повинні навчитися сміху. Ви повинні навчитися слухати прокляту радіомузику життя, шанувати той дух, який стоїть за нею, і сміятися з того гамору, який є в ній. І все. Більше ми в вас нічого не вимагаємо.

Я спитав його тихо, зціпивши зуби:

- А якщо я відмовлюся? Якщо я не визнаю, пан Моцарте, вашого права порядкувати Степовим Вовком втручатися в його долю?

— Тоді,― мирно сказав Моцарт,― я запропоную тобі викурити ще одну з моїх чудових цигарок.

І поки він казав ці слова, поки діставав з кишені цигарку й подав її мені, то став не Моцартом, а моїм приятелем Пабло. Він лагідно дивився на мене чорними екзотичними очима і був схожий, як близнюк, на того чоловіка, що вчив мене грати фігурками.

— Пабло! ― вигукнув я злякано.― Де ми, Пабло?

Пабло дав мені прикурити й усміхнувся.

— Ми в моєму магічному театрі,― сказав він,― і якщо ти захочеш навчитися танцювати танго, стати генералом чи порозмовляти з Александром Великим, то можеш будь-коли здійснити своє бажання. Але мушу сказати, Гаррі, що ти мене трохи розчарував. Ти зовсім забув, де перебуваєш, розірвав чарівне коло гумору в моєму театрі і вчинив неподобство, штрикнув ножем, заляпав брудом дійсності наш чудовий світ образів. Негарно ти вчинив. Сподіваюся, що ти принаймні повівся так з ревнощів, побачивши, що я лежу з Герміною. Шкода, що ти не знайшов іншого вжитку для цієї фігури,― я думав, що ти краще підготований до гри. Ну, та ще можна все направити.

Він узяв Герміну, що в його руках відразу ж зменшилася до розмірів шахової фігурки, і сховав її до тієї самої кишені, з якої щойно дістав цигарку.