Борис Грінченко - На Розпутті

- Ти й мені, старому, поможеш у господарстві, а то я вже підтоптався,- сказав батько.- Останься, сину!

- Але ж, тату, я буду у вас тільки зайвим ротом.

- Ну, що ти вигадуєш? Хіба все, що маємо, не твоє? Та й кажу ж - я вже старий став, поможеш мені.

Ще більше домагалася мати, їй так не хотілося, щоб її любий син їхав од неї - вона ж на його й не надивилася: то все вчивсь та вчивсь, а тепер їхати хоче. Демид остався дома на більш-менш довгий час.

Він не нудьгував дома цієї зими, хоча й мало мав господарської роботи. Зате він читав, писав, хворих лічив. До міста не їздив ні разу - його туди не тягло. Так проминула зима, прийшла весна, літо. Демид увесь уліз у господарювання. Старий батько справді вже підтоптавсь і радий був, що син стане замість його. А Демид знаходив у цьому щоденному клопоті, в цій здоровій праці якесь заспокоєння від усього, що його мучило. Чув, як ця праця зміцняла не саме його тіло, а й дух, і був радий...

Демид за роботою і не побачив, як проминуло літо, як прийшла осінь. Дорід цього року був дуже добрий, і доводилося працювати багато. Зате один цей надзвичайний дорід одразу підняв угору господарство у Кирила Семеновича, і шуткуючи казав, що се через Демида - як почав той господарювати, так і покращало; з цього батько виводив, що Демид і далі мусить тут господарювати. Але й без батькових доводі Демида не тягнуло нікуди звідси, навпаки,- не хотілося по кидати рідного гнізда. А надто, що нова цікава праця нагодилася йому.

У слободі Костівці було тільки двадцять п'ять хат,- тим Демид знав усіх костівців, а вони його. І ні разу він не бачив, щоб який костівець держав у руці книжку. А се того, що на всю слободу був тільки один письменний - Охрім. Він вивчився читати якимсь дивним способом, наймитуючи ще замолоду в дяка в Радівці, а писати й зовсім не вмів. Був одначе досить звичною особою на слободі - найбільше, як салдати присилали до своїх родичів листи з "сахарными поцылуями" та з “прозбою: прешлите 15 руб. дениг" і треба було ті листи читати. І тільки в Охріма і була одним-одна книга на всю слободу - якась стара російська граматика, видрукована ще за царя Митрохи, як людей було трохи. Вона завсігди лежала в його на полиці, але часом у свято він стягав її звідти, струшував пил, і клав перед себе на столі.

- Хороша книжечка,- казав він,- треба почитаться.

І, послинивши чорний палець, він силкувався перегортати картки. Але пальці, задубівши на повсякчасній роботі, не слухались Охріма, не гнулись, і тільки після довгих труднацій картка, нарешті, перегорталася, і Охрім починав читати:

"Грамматика єсть руководство к правильному словоупотреблению в разговоре й письме. Грамматика разделяется на 3 отделения, кои суть сии: первое: словопроизведение, изьясняющее, коим образом слова составляются в речи. Второе: словосочинение, изьясняющее, коим образом слова совокупляются..."

Охрімова жінка (дітей у їх не було) тихенько сідала трохи Далі від чоловіка на лаві і, підперши щоку рукою та журливо похитуючи головою, слухала чоловікове читання.

- Хороша книжечка! - казав Охрім, дочитавши перший бік і починаючи перегортати картку на другий.- Тут наука!..- Якби її головою постиг (дякове слово), то розуму на це треба повну голову.

Але "постигнути" книжечку Охрімові так-таки й не доводилось, бо далі другої картки він ніколи не читав:

- Хороша книжечка! Тільки в очіх щось мружить - хай удруге колись дочитаю.

І він згортав "хорошу книжечку" та й клав її на полицю, щоб знов зняти місяців через два і знов прочитати першу картку. Зате Охрімова жінка, сівши того дня на призьбі під хатою вкупі з сусідками, зненацька, серед іншої розмови, казала так, мовби це їй було байдуже і зовсім не вдивовижу:

- А мій старий сьогодні все книжку читав.- Спо-о-ди, мудра: і довіку не розбереш! А він її так і чита, так і чита!

І вона скоса поглядала на сусідок, пильнуючи, як вона їм здається. А сусідки думали сами собі, а потім, уж Охрімихи, і казали одна одній:

- А вже й несеться Охрімиха з своїм читанням! Як він учений і всяку мудру книжку зна, так уже й казати щоразу.

На цьому й зупинялася просвіта в Костівці, і всі люди що жили в їй, мали такий погляд на книжку та на письменність, мовби то річ зовсім не цьогосвітна. Тим дуже здивувався Грицько з Грицихою, як одного разу Демид сказав їм:

- А давайте я вивчу Орисю читати та писати!

З дива вони спершу нічого не могли сказати, але Орися зараз же скрикнула:

- Не хочу! Не хочу! - і вибігла налякана з хати.