Борис Грінченко - На Розпутті

Він вийшов з гайка. Перед їм прослалося поле. Половина його була чорна, зорана. Там, де кінчалося оране, чотири пари волів тягли плуга. За їм ішов Трохим, батьків наймит. Він нахиливсь над плугом і державсь руками за чепіги. Він так робив це, що здавалося,- не воли, а він, попихаючи руками, різав плугом землю. Побіч волів йшов хлопець-погонич.

Угрузаючи в ріллю, Демид перейшов аж до орачів.

- Боже поможи! - промовив він, підійшовши до Трохима та йдучи поруч з їм.

Трохим, не одриваючи ні рук, ні очей од плуга, кивнув йому головою, промовивши:

- Спасибі!

- На зяб? - спитався Демид.

Трохим знову кивнув головою, не покидаючи свого діла. Воли тихо тягли плуга, Трохим з напруженими руками керував їм. Демид ішов поруч з Трохимом. Так вони дійшли борозни. Хлопець завернув воли. Трохим витяг плуг з землі, підняв його. Воли потягли граділь у бік, колішня завернулася. Трохим заніс плуга і поставив як треба.

- Стій! - сказав він і випроставсь.

- Здорові були, Трохиме! - промовив Демид, подаючи йому руку.

- Та в мене руки умазані! - відмовив невисокий, але кремезний, з невеликими чорними вусами, моторний Трохим, поглядаючи на свої руки, умазані в землю.

- От ще вигадуйте! - сказав Демид, стискаючи йому руку. - А дайте я за вас поорюсь!

- А не забули? - спитав Трохим.

- Чому забув? - відмовив Демид і взявсь за чепіги.- Ви покуріть, а я піду. Ану!

Погонич ляснув батогом, і плуг рушив. Хоч Демид і сказав що не забув орати, але зараз же почув, що трохи одвик. Він вивчився орати в кінці цього літа, як орано на озиме,- вивчився, звісно, не з якої там потреби, а більше задля гімнастики, бо яко лікар вважав фізичну працю, та ще й надворі, за потрібну людському здоров'ю. Але тепер він чув, що руки його не так певно керували плугом, як тоді.

- Демиде Кириловичу! - гукнув Трохим, набиваючи люльку.- А то ж нащо огріх?

- Не буду! - відмовив Демид, але за малим зараз же й другого не зробив. Мерщій наліг з усієї сили на чепіги і поставив плуг як треба. Земля здималась поперед плуга, репалась і одверталась чорними соковитими скибами набік.

- Глибше! - гукнув Трохим.

Демид ще наліг на плуг - скиби потовщали.

На новій борозні Демид почув, що вже впевненіше керує плугом. Хоча Трохим, накурившися добре, ходив за їм і казав, щоб він віддав йому плуга, але Демид не послухавсь і орав доти, аж поки прибігла наймичка кликати їх снідати. Демид довів борозни, витяг, струснув плуга і перекинув його на бік. Погонич повиймав занози з ярем і налигані воли пішли пастися.

- Ну, ходіть! - промовив Трохим.- Тепер і попоїсти можна.

- Чому ні? - відмовив Демид і почув, що в його трохи болить спина і страшенно хочеться їсти.

- А вам, тату, ще багато орати на зяб? - спитався за сніданням Демид.

- Та спізнилися, сину, один наймит не дожив, кинув... Сам Трохим усього не вхопить. От і завтра доведеться його відірвати від оранки та послати в город. А другого наймита не хочеться наймати.

- Так ви, тату, вже візьміть Трохима куди вам треба, а я сам поорюсь,- сказав Демид.

- Ну, вигадав ще! - відмовив батько.

- Та чого ж там вигадав?

- Та наче справді нікому робить!

- Адже сами кажете, що спізнились. Та мені й хочеться трохи поробити - саме тіло просить фізичної праці.

- Так це важко, увесь день орати! - впевняв Кирило Семенович

- Коли й буде важко, то тільки спершу. Оре ж Трохим

- Ну, гляди!

- Бач, приїхав відпочивати, а сам он що! - невдоволено сказала Марта Іванівна.

- Та воно, стара, оце саме й відпочинок від книжок! - заспокоїв її Кирило Семенович.

А проте ні Кирила Семеновича, ні Марту Іванівну не здивувало Демидове бажання. Демид і завсігди, ще змалечку, охоче брався до простої роботи. Помагаючи батькові та матері в господарстві, Демид давно ще вивчився молотити і любив цю роботу. Та й самі старі Гайденки, хоч і не зважали ні на які там наукові досліди про те, що треба людині фізичної праці а просто з неминучої потреби брались часом за граблі та вила, а Кирило Семенович і до плуга. Звісно, батькові й матері трохи було дивно спершу, що чоловік, скінчивши університета та мігши бути людиною великою (так вони думали про Демида),- ішов орати, та потім звикли і коли тепер вони й умовляли Демида не робити сього, то просто думаючи, що се буде йому дуже важка робота.

Поснідавши, Трохим пішов до іншого діла, а Демид, з погоничем удвох, до плуга. Демид орав увесь день і страшенно втомився: спина, руки й ноги дуже боліли, найбільше спина.

Він заснув, як мертвий, але встав другого дня до схід сонця вкупі з батьком - свіжий та дужий. Трохи здригаючися з холоду, побіг до возівні, витяг плуга і запріг удвох з погоничем воли, їхати тепер треба було аж на другу ниву - далеко, тим на ввесь день. Жаліслива Марта Іванівна ще звечора бідкалась, що Демид не обідатиме дома і хотіла була прислати к обіду по його коня, та Демид зважливо повстав проти цього. Зате вже обід вона йому добрий прислала.