Мігель де Сервантес: Дон Кіхот

На цій підставі корчмар радив Дон Кіхотові не мандрувати надалі без грошей і без речей, про які він тільки що казав і які можуть стати в пригоді саме тоді, коли цього найменше сподіваєшся.

Дон Кіхот обіцяв точно виконати його поради і після цього дістав наказ стати на варту на великому подвір’ї біля корчми. Зібравши всю свою зброю і поклавши її на корито біля колодязя, Дон Кіхот устромив руку в щит, узяв спис і з молодецьким виглядом почав поволі походжати перед коритом.

Корчмар розповів усім, хто був у корчмі, про божевілля свого постояльця, про почесну варту зі зброєю та про висвячення на рицаря, якого той чекає.

Всі дивувалися з такого незвичайного божевілля і, коли пішли подивитися здаля на Дон Кіхота, побачили, як, не відходячи далеко від зброї, він то спокійно походжає, то втуплює очі в корито і спирається на спис.

Зайшла ніч; місяць світив ясно, і те, що робив новий рицар, було всім добре видно. Одному з погоничів у корчмі захотілося піти напоїти худобу, а для цього треба було зняти з корита зброю Дон Кіхота. Побачивши, що погонич підходить до корита, Дон Кіхот сказав йому голосно:

— Хто б ти не був, о, сміливий рицарю, що збираєшся доторкнутись до зброї найвідважнішого з мандрівних рицарів, які будь-коли підперізувалися мечем, поміркуй, що ти робиш, і не торкайся до неї, коли не хочеш заплатити життям за своє зухвальство. Погонич не звернув уваги на ці слова (а краще було б звернути, бо йшлося про його здоров’я) і, взявши зброю за ремені, швиргонув її далеко від себе. Побачивши це, Дон Кіхот звів очі до неба і, звернувшись думками до своєї Дульсінеї, сказав:

— Допоможіть мені, моя сеньйоро, в першій образі, вчиненій вашому підданцеві; хай не зрадять мене в першій небезпеці ваша ласка й підтримка!

Із цими й подібними до них словами він кинув щит, обіруч підніс спис і так сильно ударив по голові погонича, що той упав на землю, а коли б дістав іще й другий такий удар, то йому не потрібний був би вже й лікар. Зробивши це, Дон Кіхот позбирав свою зброю і знову почав походжати так само спокійно, як і раніше.

Трохи згодом, ще не знавши, що сталося (бо погонич лежав приголомшений), із тим самим наміром напоїти мулів підійшов другий. Не встиг він зняти зброю з корита, як Дон Кіхот, не кажучи ані слова і не благаючи вже ласки ні в кого, знову кинув щит, знову підняв спис і, не пошкодивши його, не те що розполовинив погоничеві голову, розколов її на чотири частини. На галас збіглися всі, хто був у корчмі, серед них і корчмар. Побачивши їх, Дон Кіхот просунув руку в щит і, спираючись на меч, сказав:

— О, владарко вроди, сило і міць мого недужного серця, настав час звернути очі твоєї величності на полоненого тобою рицаря, якого чекає велика пригода.

Цими словами він, здавалось, надав собі стільки мужності, що погоничі всього світу не могли б змусити його відступити бодай на один крок.

Побачивши своїх поранених товаришів, що лежали на землі, погоничі почали здаля кидати камінням на Дон Кіхота, а той захищався щосили щитом, але не відходив від корита, охороняючи свою зброю.

Корчмар голосно кричав, щоб вони дали спокій божевільному, бо його однаково виправдають, хоч би він і повбивав їх усіх.

Дон Кіхот кричав іще голосніше, називаючи погоничів віроломцями і зрадниками, а господаря замку — підлим і неблагородним, бо він дозволяє отак поводитися з мандрівним рицарем, і казав, що скарав би його за зрадництво, якби мав уже рицарську гідність.

— А до вас, брудна й підла наволоч, мені нема ніякого діла; кидайте, наближайтеся, підходьте, ображайте мене, як хочете, ви дістанете відплату за свою дурість та зухвалість.

Він казав це так енергійно та мужньо, що нападники страшенно злякалися і — почасти через це, а почасти, послухавшись корчмаря — перестали кидати на нього каміння, він же дозволив забрати поранених і вартував далі так само спокійно й непохитно.

Корчмареві не сподобалась поведінка Дон Кіхота, і він вирішив якнайшвидше, поки не трапилося більшого нещастя, настановити його на це прокляте рицарство. Отож, підійшовши до Дон Кіхота, він попросив пробачити за грубіянство, з яким без його відома поводилися з ним погоничі, що дістали належну кару за це. Він повторив, що в замку немає каплиці, але для їхньої справи вона не конче потрібна. Справді, коли висвячують на рицаря, вся штука (оскільки він знає церемоніал) полягає в ударах мечем по спині й по плечах, а це можна зробити й серед поля. Що ж до почесної варти, яку відбувають тільки дві години, то на ній він уже простояв більше як чотири.