Люсі Монтгомері - Енн із Ейвонлі

— Ми будемо на кухні чистити срібні ложки, — відповіла Енн. — На щастя, тоді можна буде не думати, бо я ні про що не здатна думати сьогодні. Так і час збіжить непомітно.

Минула година. Щойно Енн відклала останню начищену до сліпучого блиску ложку, як почула стукіт вхідних дверей. Вони із Шарлоттою обмінялися стривоженими поглядами.

— Ох, панно Ширлі, мем, — зітхнула Шарлотта, — якщо він іде так рано, то нічого в них не вийшло й більше ніколи не вийде.

Вони кинулися до вікна. Пан Ірвінг не збирався нікуди йти. Вони з панною Лавандою неспішно прямували стежиною до кам’яної лавки.

— Ох, панно Ширлі, мем, він обійняв її за талію, — радісно прошепотіла Шарлотта Четверта. — Напевно, він їй освідчився, інакше вона би в житті цього не дозволила.

Енн ухопила Шарлотту за її пухку талію й кружляла з нею по кухні, аж вони обидві засапалися.

— О, Шарлотто, — весело сказала вона, — я не віщунка й не донька віщунки, але хочу зробити пророцтво. Доки почервоніють клени, у цій кам’яничці станеться весілля. Перекласти тобі це прозою, Шарлотто?

— Ні, це я й сама розумію, — відказала Шарлотта. — Весілля — то не поезія. Але чому ви плачете, панно Ширлі, мем?!

— Бо це так прекрасно… як у романах… і трошки сумно, — мовила Енн, утираючи сльози. — Це все так гарно, але чомусь і печально також.

— Еге ж, за кого б не виходити — усе ризик, — підсумувала Шарлотта Четверта, — але я думаю, панно Ширлі, мем, чоловік — то ще геть не найстрашніше лихо.

Наступний місяць Енн прожила у «вирі збудження», якщо характеризувати це за ейвонлійськими мірками. Підготовка до від’їзду до Редмонда її майже не хвилювала. Панна Лаванда виходила заміж, і у графтонській кам’яничці точилися нескінченні планування й обговорення, у яких незмінно була присутня й щаслива та зачудована Шарлотта Четверта. Потім прийшла кравчиня — і з собою принесла захват, нестерпні муки вибору й примірки. Майже весь свій вільний час Енн і Діана проводили в Прихистку Луни — а безсонними ночами Енн міркувала, чи слушно порадила панні Лаванді коричневу дорожню сукню замість темно-синьої й сріблясто-сіру шовкову сукню фасону «принцеса».

Усі так чи інакше пов’язані з історією панни Лаванди, були щасливі. Пол Ірвінг примчав до Зелених Дахів, щоб обговорити чудові новини з Енн одразу, як батько все йому розповів.

— Я знав, що тато гарно вибере мені другу маму, — гордо мовив він. — Це чудово — мати такого надійного батька, дорога вчителько. Я дуже люблю панну Лаванду. Бабуся теж рада. Вона каже — добре, що тато не одружується знов з американкою, бо хоч першого разу все було непогано, хтозна, чи так само йому пощастило би вдруге. І пані Лінд каже, що вона цю затію схвалює, бо коли панна Лаванда вийде заміж, вона напевне покине свої дивацтва і стане, як інші люди. Але сподіваюся, що ніяких дивацтв вона не покине, бо я їх теж дуже люблю. Я не хочу, щоб вона ставала, як інші люди. Тих інших людей і так забагато довкола. Ви ж розумієте, дорога вчителько.

Шарлотта Четверта теж сяяла від щастя:

— Ох, як гарно все вийшло, панно Ширлі, мем! Коли панна Лаванда й пан Ірвінг повернуться з весільної мандрівки, я поїду з ними до Бостона — а мені ж тільки п’ятнадцять років, панно Ширлі, мем! Усі мої сестри мусили чекати до шістнадцяти й аж тоді їхати. А правда, пан Ірвінг — чудовий? Він обожнює саму землю в неї під ногами, і так дивно буває часом дивитися на нього, коли він дивиться на неї. Мені слів бракує, щоб описати, панно Ширлі, мем. Я страшенно рада, що вони люблять одне одного. Коли так женяться — це найкраще, хоча деякі люди можуть женитися й без цього. У мене є тітка — вона аж тричі виходила заміж: спершу з любові, а потім іще двічі з розрахунку, і з усіма чоловіками була щаслива… хіба тільки не тоді, як мусила їх ховати. Але я вважаю, що вона дуже ризикувала, панно Ширлі, мем.

— О, це так романтично, — зітхала ввечері Енн у розмові з Маріллою. — Якби я не заблукала того дня, коли ми йшли до Кімбеллів, то не зустріла би панни Лаванди й не привела б до неї Пола… і він не написав би татові, що ходив до неї в гості, якраз тоді, коли пан Ірвінг збирався їхати до Сан-Франциско. Він каже, що коли одержав той лист, передумав і відправив до Сан-Франциско свого компаньйона, а сам приїхав сюди. П’ятнадцять років він нічогісінько не чув про панну Лаванду. Хтось йому сказав, що вона виходить заміж, — він думав, що так і сталося, і більше нікого про неї не розпитував. Але тепер усе вийшло правильно — і в цьому є й моя заслуга. Може, і правду сказала пані Лінд — що їм так судилося, і сталося б так у будь-якім разі. Та нехай — я все одно щаслива бути знаряддям у руках провидіння. Так, усе це справді надзвичайно романтично.