Джек Лондон - Біле Ікло (Збірник)

— Прощайте, Метте! Прощайте, друже! Вам, мабуть, не доведеться писати мені про вовка… Я… я…

— Що? — здивувався погонич. — Невже ви…

— Саме так. Сховайте свою хустку. Я вам сам про нього напишу.

Спустившись до половини трапа, Метт обернувся.

— Він не витримає спеки! — крикнув погонич. — Хіба що обстрижете!..

Трап підняли, і «Аврора» відчалила від берега. Відон Скотт востаннє махнув рукою Меттові, що стояв на березі, а тоді обернувся до Білого Ікла.

— Ну, гарчи ж тепер, розбишако, гарчи! — казав він, дивлячись на Біле Ікло, що довірливо притулився до його ніг. Скотт гладив собаку та чухав його прищулені від задоволення вуха.

Біле Ікло зійшов із пароплава в Сан-Франциско. Місто його приголомшило. Уявлення про могутність він завжди пов’язував із уявленням про божество. І ніколи ще білі люди не здавалися йому такими всемогутніми богами, як зараз, коли він ішов слизькою бруківкою Сан-Франциско. Замість дерев’яних хатин, які він досі бачив, обабіч вулиці височіли величезні кам’яниці. Вулиці були переповнені небезпеками — візками, каретами, автомобілями; здоровецькі коні тягли за собою важкі хури, а серед цього шарварку з гучним брязкотом і дзеленчанням, із диким свистом, що скидався на вереск розлюченої рисі з лісів його рідної Півночі, пролітали один за одним страшні трамваї.

Усе це було виявом незбагненної могутності людини, її сили і влади, свідчило про її присутність і причетність до всього — розумної і сильної людини, що утвердила своє панування над світом речей. Біле Ікло був приголомшений і вражений цим видовищем, відчув себе якимось пригніченим і йому стало страшно. Почуття власної меншовартості охопило гордого, повного сил собаку, й він умить перетворився на цуценя, що прибігло з Дикої Землі до селища Сірого Бобра. А скільки богів тут було! Від них у Білого Ікла замерехтіло в очах і все попливло колами. У вухах гуло й дзвеніло, в голові паморочилося, він губився від безперервного потоку й мигтіння речей. Ошелешений і розгублений, Біле Ікло як ніколи відчував свою залежність від хазяїна і чимчикував за ним услід, очей не зводячи з нього.

Але місто, немов кошмарний сон, промайнуло перед ним і зникло, щоб у спогадах знову постати кошмарним сном і ще довго переслідувати Біле Ікло. Того ж дня хазяїн посадив його на ланцюг у кутку багажного вагона, серед купи валіз і скринь. Тут усім розпоряджався кремезний, дуже сильний бог, що з гуркотом рухав скрині й валізи, витягав їх у вагон, нагромаджував одна на одну або шпурляв за двері, де їх підхоплювали інші боги.

І тут, у цьому багажному пеклі, хазяїн покинув Біле Ікло, — так той принаймні подумав і вважав себе покинутим, аж нанюхав хазяйські речі й став коло них на варту.

— Вчасно прийшли, — невдоволено буркнув кремезний бог, коли за годину відсутності в дверях з’явився Відон Скотт. — Цей ваш собака не дав мені й пальцем торкнутися до ваших валіз.

Біле Ікло вийшов із вагона. Знову несподіванка! На його превеликий подив кошмар скінчився — місто зникло. Вагон був для нього ніби кімната в будинку, і коли він сюди заходив, то довкруги ще вирувало місто. Але за цю годину воно щезло без сліду. Перед Білим Іклом лежав привітний, веселий край, залитий сонцем, сповнений тиші та спокою. Та не було часу дивуватися з цієї зміни. Біле Ікло примирився з нею, як і з усіма попередніми чудесами, що супроводжували кожен крок богів. Незбагненні вияви їхньої сили! Хтозна, що вони можуть іще!

На них чекала бричка. До хазяїна підійшли чоловік і жінка. Жінка простягнула руки й обняла хазяїна за шию… Це ворог! Відон Скотт миттю вирвався з обіймів і схопив Біле Ікло, що гарчав і лютував як навіжений.

— Нічого, мамо! — казав Скотт, не відпускаючи Біле Ікло й намагаючись утихомирити його. — Він подумав, що ви хочете мене скривдити, а такого він не стерпить. Тепер усе гаразд. Незабаром він усе зрозуміє.

— А я зможу приголубити свого сина тільки тоді, коли його собаки не буде поблизу, — засміялася місіс Скотт, хоч і зблідла, злякавшись несподіваного охоронця.

Вона дивилася на Біле Ікло, що знай гарчав і, наїжачившись, не зводив з неї лютого погляду.

— Незабаром він усе зрозуміє, от побачите! — сказав Скотт.