Люсі Монтгомері - Енн у Домі Мрії

— Звісно, рибонько, — багатозначно киваючи, мовила панна Корнелія. — Усе буде так, як має бути. Ми з вами своє зробили, а решту мусимо передати в руки Всевишнього.

Коли Енн знову почала спускатися у вітальню, Острів Принца Едварда, як і всю Канаду, шарпала передвиборна лихоманка. Гілберт, який був запеклим консерватором, виявився втягнутим у політичний вир і став бажаним промовцем на різного роду сільських зборах та мітингах. Панна Корнелія не схвалювала того, що він «уплутався в політику», і заявила про це Енн.

— Лікар Дейв ніколи не робив цього. І лікар Блайт іще збагне, як він помиляється, повірте мені, рибонько. Політика — то бруд, у який порядному чоловікові лізти не слід.

— Ви пропонуєте лишити управління країною самим негідникам? — запитала Енн.

— Так, якщо ці негідники — консерватори, — мовила панна Корнелія, хоч і відступаючи, та під бойовою хоругвою. — Чоловіки й політикани одним миром мазані. На лібералах його більше, ніж на консерваторах — ото й уся різниця… нехай і значно більше. Ну, та байдуже, ліберали чи консерватори, а я не раджу лікареві Блайту зв’язуватися з політикою. Бо ми не встигнемо спам’ятатися, як він і сам виставить свою кандидатуру на виборах і гайне в Оттаву на півроку, а хворі його тут змарніють, усі як один.

Ох, не будімо лиха, — відказала Енн. — Тим і без нас є кому перейматися. Краще погляньте на маленького Джема. Яке в нього солодке ім’я! Хіба він не прекрасне малятко? Дивіться, які в нього ямочки на ліктиках. Ми виховаємо його добрим консерватором — ви і я, панно Корнеліє.

— Виховайте його доброю людиною, — відказала панна Корнелія. — Вони тим цінніші, що зараз їх нечасто й зустрінеш; хоча, звісно, я не хотіла би, щоб він подався в ліберали. Що ж до виборів, то нам з вами пощастило не жити по той бік затоки. Повітря цими днями там аж бринить. Кожнісінький Еліот, Крофорд і Мак-Алістер вийшов на стежку війни, зарядивши рушницю, наче йде полювати ведмедя. У нас безтурботно й спокійно, а все тому, що тут так мало чоловіків. Капітан Джим — ліберал, та я гадаю, він цього соромиться, бо ніколи не говорить про політику. А я не маю жодного сумніву в тім, що консерватори знову переможуть абсолютною більшістю голосів.

Панна Корнелія помилилася. Уранці після виборів капітан Джим зайшов до маленького будиночка, щоби переказати новини. Вірус політичних пристрастей, навіть у погідній душі старого мореплавця, виявився такий чіпкий, що очі капітана Джима сяяли вогнем давніх днів, а щоки паленіли від хвилювання.

— Пані Блайт, ліберали перемогли — абсолютною більшістю! Після вісімнадцяти літ нищівного правління Торі наша змучена країна здобуде собі надію!

— Я ще ніколи не чула таких завзятих промов із ваших вуст, капітане Джим. Хто знав, що у вас так багато політичної отрути? — засміялася Енн, котру не надто хвилювали виборчі протистояння. Того ранку маленький Джем сказав: «Вау-га». Що були уряди й держави, злети й падіння династій, перемога консерваторів чи лібералів у порівнянні із цією дивовижною подією?

— Воно таки набирається часом, — вибачливо всміхнувся капітан Джим. — Я вважав себе лиш поміркованим лібералом, та коли стало відомо, що наша партія перемогла, я й сам здивувався, який я запеклий щодо політики.

— Як ви знаєте, ми з лікарем Блайтом — консерватори.

— Так, пані Блайт, і це є ваша однісінька вада. Корнелія теж прихильниця Торі. Я зайшов до неї, як вертався додому із Глена, щоби переказати новини.

— Хіба ви не знали, що важите власним життям?

— Знав, але не міг устояти перед лицем спокуси.

— І як вона прийняла вашу звістку?

— Порівняно спокійно, пані Блайт, порівняно спокійно. Каже мені: «Бог посилає часи приниження країнам, так само, як окремим людям. Ваша партія мерзла й голодувала багато років — тож глядіть, напихайтеся й грійтеся швидше, бо недовго вам бути при владі». «Ну-ну, Корнеліє, — кажу я їй, — може, Господь уважає, що Канаді час приниження потрібен немалий». А, Сьюзен! Ви вже чули новину? Ліберали прийшли до влади.

Сьюзен щойно зайшла до вітальні із кухні, оповита апетитними ароматами, що мовби завжди роїлися довкола неї.

— Невже? — відказала вона тоном, розкішним у своїй зневажливій недовірі. — Не пригадую, щоб тоді, як ліберали були при владі, тісто в мене сходило інакше, ніж тоді, як не були. А коли якась із партій влаштує нам дощ, пані Блайт, дорогенька, і тим порятує город від загибелі, — то буде партія, за яку Сьюзен голосуватиме. А доти чи не могли б ви піти зі мною й висловити вашу думку про м’ясо, котре в нас сьогодні до обіду? Боюся, воно занадто жорстке, і я вважаю, що нам слід змінити не лише уряд, а й нашого різника.