Люсі Монтгомері - Енн у Домі Мрії

Одужання Енн минало стрімко й щасливо. Друзі приходили з дарами для немовляти — так люди вклонялися новому життю ще задовго до того, як троє волхвів уклякли перед Новонародженим, що лежав у Віфлеємських яслах. Леслі, поволі віднаходячи себе в нових умовах життя, схилялася над малюком, немов Мадонна в золотій короні. Панна Корнелія бавила його вправніше за багатьох матерів. Капітан Джим тримав крихітне створіння у своїх великих засмаглих руках, дивився на малюка з ніжністю й бачив у ньому власних ненароджених дітей.

— Як ви назвете його? — запитала панна Корнелія.

— Ім’я вибирала Енн, — відповів Гілберт.

— Джеймс-Метью — на честь двох найдивовижніших джентльменів, яких я знала… з усією повагою, — додала Енн, лукаво поглядаючи на Гілберта.

Він усміхнувся.

— Я не надто добре знав Метью — він був такий відлюдько, що ми, хлопчаки, не могли добре з ним познайомитися.

Проте я згоден, що капітан Джим — це одна з найшляхетніших, найрідкісніших душ, які Господь будь-коли вбирав у тіло. Він так тішиться, що ми дали його ім’я нашому хлопчикові. Здається, на його честь іще не називали жодної дитини.

— Що ж, Джеймс-Метью — це надійне та міцне ім’я, — мовила панна Корнелія. — Добре, що ви не нагородили його якимсь пишним, романтичним іменем, якого він би соромився в старості. Пані Дрю із Глена назвала свого сина Берті-Шекспіром. Нічогеньке поєднання, правда? І добре, що ви змогли швидко вибрати ім’я для вашого хлопчика. Дехто має із цим такі труднощі. Коли в Стенлі Флегга народився старший син, вони із жінкою так сперечалися, на честь якого з дідусів його назвати, що бідне дитя мусило жити два роки без жодного імені. Потім у нього з’явився братик, то їх так і кликали — Старший хлопчик і Менший хлопчик. Зрештою вони таки назвали Старшого хлопчика Пітером, а Меншого — Айзеком, на честь двох дідусів, і хрестили обох одночасно, і кожен із двох малюків намагався перекричати брата. А знаєте ту родину шотландців, Мак-Небів із Глена? У них дванадцятеро хлопців, то найстаршого й найменшого звуть Нілами. Великий Ніл і Малий Ніл в одній сім’ї! Мабуть, у них просто скінчилися імена.

— Я десь читала, — засміялася Енн, — що перша дитина — це поема, а десята — найнудніша проза. Очевидно, пані Мак-Неб вирішила, що дванадцята — це лиш переказ давньої історії.

— Хоч насправді велика сім’я — то непогано, — зітхнула панна Корнелія. — Я вісім років була єдиною дитиною в батьків і страшно хотіла мати брата чи сестру. Мама казала, що я мушу просити цього в молитвах — і я просила, повірте мені! А якось прийшла до мене тітка Неллі та й каже: «Корнеліє, там нагорі, у маминій кімнаті, є для тебе братик. Можеш піти поглянути на нього». Я так зраділа й розхвилювалася, що просто-таки полетіла на другий поверх.

І там стара пані Флегг витягла з кошика немовля й показала мені. Боже правий, Енн, рибонько, я ще ніколи в житті не була така розчарована. Я ж у молитвах просила брата, на два роки старшого за мене!

— І скільки ж часу вам знадобилося, щоб примиритися з такою несправедливістю? — сміючись запитала Енн.

— Я довгенько сердилася на Провидіння, аж зо кілька тижнів і дивитись на малого не могла. Ніхто не знав, чому так, бо я нікому не казала. А тоді він став такий хороший, почав простягати мені рученята, і я помаленьку відтанула — та все ж не могла примиритися з ним до кінця, поки якось до нас не прийшла моя шкільна подружка й не сказала, що, як на свій вік, він занадто дрібний. Я розлютилася, скипіла й заявила, що вона нічого не тямить у дітлахах, і що наш хлопчик — найгарніший у світі. Відтоді я просто обожнювала його. Мама померла, коли йому не було ще трьох літ, і я стала йому й сестрою, і матір’ю водночас. Бідолашка, він завжди був кволий і помер, коли йому ледь виповнилося двадцять. Я зараз усе віддала би, рибонько, щоб тільки він був живий.

Панна Корнелія зітхнула. Гілберт вийшов із кімнати, а Леслі, яка при вікні тихо колисала маленького Джеймса-Метью, уклала його в кошичок і подалася до себе. Щойно вона відійшла достатньо далеко, панна Корнелія схилилася до Енн і змовницьки зашепотіла:

— Енн, рибонько, я вчора одержала лист від Оуена Форда. Він зараз у Ванкувері, але запитує, чи міг би згодом оселитися в мене на місяць. Ви ж розумієте, що це означає. Надіюся, ми все робимо правильно.

— Ми тут ні при чому. Ми ж не можемо заборонити йому приїхати в Чотири Вітри, коли він хоче цього, — хапливо відповіла Енн. Їй не подобалося відчувати себе звідницею — а саме таке відчуття викликав у неї шепіт панни Корнелії. Та потім, не втримавшись, вона додала: — Не кажіть Леслі, що він приїздить. Якщо вона дізнається, я певна — вона одразу поїде геть. Вона так чи так хоче поїхати восени — вивчитися в Монреалі на доглядальницю і якось облаштувати своє життя.