Оксана Иваненко - Марiя

Марія розсміялася.

— Познайомитися ближче — я з охотою. А портрет — не уявляю, щоб я позувала!

— А я уявляю, — переконливо сказала Шура. .

— Спочиньмо коло Альфреда Мюссс, — запропонувала Марія. — От ще один нещасливий закоханий у Жорж Занд... Це, мабуть, жахливо, переживати своїх коханців.

— Але ж вона їх уже не кохала, — заперечила Шурочка.

— Невже нічого не лишилося, ніякого почуття? — роздумливо сказала Марія.

Могила Мюссе була в сімейному колі — сестра, родичі. Невеличка плакуча верба схилила саме над його могилою віти.

Жінки сіли на лавочці. Шурочка тихо проказала:

Mes chers amis, quand je mourrai,

Plantez un saule au cimetiиre,

J'aime son feuillage йplorй;

La pвleur m'en est douйe et chиre,

Et son ombre sera lйgиre

A la terre ou je dormirai.

(Коли я вмру, посадовіть

Вербу плакучу наді мною.

Свою бліду прозору віть

Вона похилить в супокої,

І буде тінь її легкою

Для того, хто під нею спить.

(З франц. переклала Наталя Забіла).

— Правда, чарівні вірші?

Шура дуже любила вірші. Вона ніколи про це не казала, але тримала їх безліч у пам'яті. Для Марії це було чимось органічним у Шурі, невід'ємним від її синіх очей, дитячої усмішки, усього ніжного, поетичного обрису.

Звичайно, не при всіх, лише з близькими людьми любила Шура згадувати улюблені вірші, рядки, що вразили її. Вона любила, як і Марія, ритися в книгарнях, на лотках у букіністів, і коли знаходила, відкривала для себе раніше не знаного поета або й давнього «знайомого», зупинялась над якимось образом, що раптово розкривався по-новому, якоюсь особливою мелодією рядка, їй здавалось, вона одержувала дарунок, їй хотілось поділитися цим дарунком з іншими.

— «Гармонии стиха божественные тайны не думай разгадать по книгам мудрецов». Правда, Майков вірно сказав, — нагадала їй якось Марія.

З Марією можна було, десь блукаючи, десь спочиваючи, читати напам'ять свої улюблені вірші.

От і зараз, помовчавши з хвильку, Шура мовила:

— От послухайте ще його:

J'ai le coeur de Pйtrarque et n'ai pas son gйnie;

Je ne puis ici-bas que donner en chemin

Ma main а qui m'appelle, а qui m'aime ma vie І.

(Та леле, генія Петрарки я не маю,

Я можу з ним зрівнятись тільки почуттям,

Кохати так, як він. Тій, що мене кохає, —

Пожертвувати можу всім своїм життям.

(З франц. переклала Наталя Забіла).

Чому Шура вибрала цей вірш і з такою милою усмішкою дивиться на Марію? Певне, вона думає те ж саме, що думає й Марія.

А Марія згадала, як Саша читав канцони й сонети Петрарки і запевняв, що ніхто не виявив так його, Сашиних, почуттів, як італійський співець. Мабуть, йому до душі припаде Мюссе.

— Я вам інколи заздрю, — признається Шура. — Я не можу скаржитися на Валерія, я щаслива з ним, але в нього перш за все мистецтво. Я інколи цілі дні його не бачу. Він не може, як і кожний художник, і дня прожити без картини. Мабуть, людям мистецтва потрібні жінки, які цілком живуть їхнім життям. І не мають свого. А от для Олександра Вадимовича ви перш за все. [ не лише перш за все, а просто все.

— Ну, звідки ви це взяли? — зашарілася Марія.

— О, любові, як кашлю, затаїти не можна, — переконливо мовила Шура. — Здається, так кажуть італійці. Робота для нього — що? Необхідний обов'язок, який треба швидше виконати і поспішити до вас. Певне, йому треба почитати Мюссе. Я купила нещодавно томик його поезій.

— І захворіли ним?

— О, так! Я б могла вам зараз багато прочитати, один твір кращий за інший. Там такий надзвичайний вірш «Tristesse» (Журба (франц.). Але він навіває на мене невимовний сум. Хочете, я куплю таку книжку і для вас? Я рада буду вам подарувати. Е, що там не кажи, хоч йому, Альфреду Мюссе, часом не щастило в любові, — я певна, між іншим, що не менше й щастило, — проте коли твої вірші можна дарувати як дорогоцінність, — хіба це не найбільша радість поета? Мені здається, Олександру Вадимовичу це буде ще ближче до серця, ніж вам. Я знаю, ваш улюбленець Гейне — «Schlage die Trommel und fьrchte dien nicht».

Сильнее стучи и тревогой

Ты спящих от сна пробуди!

Вот смысл глубочайший искусства,

А сам маршируй впереди! —

підхопила Марія. — Наш Плещеев чудесно переклав, правда?

Вот Гегель! Вот книжная мудрость!

Вот дух философских начал.

Давно я постиг эту тайну,

Давно барабанщиком стал!

Але радійте, я відчуваю — Мюссе мені стане близьким... Може, справді через Сашу... — додала вона роздумливо. — Де ви купили Мюссе?

— Не смійте купувати, я ж вирішила, що я подарую вам.