Йоганн Гете - Фауст

Нестримний був той наш похід,
Ми йшли й горнули все під спід,
Де я сьогодні панував,
Там завтра інший плюндрував.

Усе ми брали на трапку:
Ті білу челядь, хто яку,
А ті — бики, а ті — воли,
А інші коней знов вели.

Я ж на абищо не хапавсь,
Я тільки в рідкіснім кохавсь,
І те, що в інших теж було,
Кидав я геть, як бите шкло.

Я всюди нишпорив скарбів,
І зір мене несхибно вів,
Бо він до всіх кишень сягав,
Крізь віко скрині прозирав.

Без ліку злота я надбав
І самоцвітів назбирав.
Бери що хоч — ось чудо з чуд,
Великий ярий ізумруд.

Найкращий жемчуг-жемчужок
Візьми собі для сережок;
На засоромлений рубін —
Зблід від твого рум'янцю він.

Візьми увесь коштовний скарб,
Що грає змінним блиском фарб;
Складаю я тобі до ніг
Набуток ратних діл моїх.

Багато скринь вже на виду,
А треба буде — ще знайду:
З твоєї ласки я б тут звів
Палату цілу з тих скарбів.
Лиш зійдеш ти на трон ясний,
І вже схиляються як стій
Багатство, розум, сила й міць
Перед царицею з цариць.

Те все добро було моє,
Тепер воно твоїм стає;
У чім я мав життя мету,
Вбачаю нині суєту.

Все те зів'яло й полягло,
Неначе скошене зело;
Та як привітно глянеш ти,
Все буде знов рости й цвісти.

Фауст
Неси назад набуток бойовий,
Коли без гани, то й без нагороди.
І так уже усе належить їй
У замку в нас — чи ж випада давати
Окремо щось? Іди порозкладай
Скарби всі влад! Небачену пишноту
Яви очам! Щоб замкове склепіння
Заграло чистим небом, щоб чудовно
І неживе в тім раї ожило!
Щоб їй під ноги славсь квітчастий килим,
Щоб їй долівка скрізь пушилась пухом,
Щоб їй усе промінним сяйвом сяло,
Таким, що не засліпить лиш богів!

Лінкей
Зайвий, пане, твій наказ —
Все слуга влаштує враз:
Тій красі добро й життя —
Все віддам без вороття…
Присмирніли вояки,
Притупилися клинки;
Взрівши той чудовий вид,
Сонця лик — і той поблід…
Проти кращої з богинь
Все на світі — прах і тлінь!
(Виходить).

Гелена
(до Фауста)
Бажаю я розмовиться з тобою;
Сядь при мені! Займи порожнє місце
І воднораз мені моє вбезпеч.

Фауст
Ні, перш дозволь навколішки упасти,
Зложити клятву вірності і руку,
Що підійма мене, поцілувати!
Хай буду я співвладником твоїм
Безмежній, неоміряній державі,
Приклонником, слугою, оборонцем!

Гелена
Я бачу й чую тут немало див,
Хотілося б спитать не про одне.
Скажи, чому слуги твойого мова
Бриніла так незвично й милозвучно? [99] Скажи, чому слуги твойого мова /Бриніла так незвично й милозвучно? — Для мови Лінкея характерний поетичний розмір «шпрухів» В. фон дер Фогельвейде (1170–1230), тобто ямб або хорей з перехресним або парним римуванням. Грецьке віршування не знало силаботоніки з римою, і цим пояснюється здивування Гелени.
До звука звук пристроювався влад.
До слова слово ніби пригорталось,
Голубилось, голублячи мій слух.

Фауст
Коли тобі злюбилась наша мова,
То, певно, й спів сподобається теж
І зглибока схвилює, пройме душу…
Найкраще ми ту музику спізнаєм,
Обоє розмовляючи навзаєм.

Гелена
Хотіла б я навчитись тої мови. [100] …Хотіла б я навчитись тої мови. — Гете не вносить ясності, якою ж мовою розмовляли між собою германець Фауст і греки Гелена і Лінкей, що так майстерно оволодів німецькою просодією.

Фауст
То мова серця й щирої любові.
Як серце, мріючи, радіє і болить,
Тоді шукаємо…

Гелена
…з ким мрію поділить.

Фауст
В минулім чи вдалось, в майбутньому
чи вдасться,
Лише в теперішнім…

Гелена
…знаходимо ми щастя.

Фауст
У нім одрада, влада в нім тривка,
Зарукою тому…

Гелена
…моя рука.

Хор
Хто закине щось цариці,
Що приймає так прихильно
Пана цього замку?
Вже ж нам правди ніде діти:
Всі ми бранки, ще й не вперше,
З часу Трої загибелі,
З часу мандрів тривожних
Та безвихідних злигоднів.
Жони, звичні до кохання,
Добре знають, хто що варт,
А не вибирають;
Пастухам золотокудрим
А чи й фавнам чорношерстим —
Як кому коли випаде —
На принадливе тіло
Рівне право дають вони.
Ближче й ближче зсуваються
Вже цариця та лицар, —
Коліно в коліно, плече в плече,
Рука в руці гойдаються
На подушках
Свого трону препишного.
Бо ж не бояться величні царі —
Тайнії радощі
Сміливо виявить
Перед очі народу.