Йоганн Гете - Фауст

Мефістофель
Чом тягнеш ти мене в ці ходи хмурні?
Чи ж там не весело тобі,
У легковірній і безжурній
Цяцькованій двірській юрбі?

Фауст
Облиш про те; мені ці фрази
Давно обридли до відрази;
Вживав ти їх було й колись,
Аби від діла відмогтись.
А тут нагальна справа є —
Вже каштелян просвітку не дає,
Бо цісар, каже, дав такий наказ,
Щоб вивели з тобою ми нараз
Взірці краси — Гелену та Паріса —
Перед вельможним панством напоказ.
А нум за гуж! Дав слово, то кріпися.

Мефістофель
Даремно ми за діло це взялися.

Фауст
Та це ж од витівок твоїх
Всі стали тут химерувати;
Ми спершу збагатили їх,
Тепера мусим розважати.

Мефістофель
Гадаєш ти, що це пусте?
Е, ні, круті нас ждуть пороги
І неторовані дороги, —
Ще й карка зломиш, як на те.
Гелену визвать — замисел хороший,
Та це тобі не паперові гроші.
Примари-мари і чортів-хортів
Я дам тобі, аби лиш захотів,
Але й найкраща вродою чортиця
На героїню, певне, не згодиться.

Фауст
Ну от, ізнов тієї заспівав!
Ти завше повен сумнівів, обав,
Знаходиш скрізь уявні перешкоди,
Щоб після брать заради нагороди.
Не огинайсь, негайно, без крутні
Повинен ти зробити все потрібне.

Мефістофель
Поганський світ не підляга мені,
І пекло там зовсім осібне
Та рада є.

Фауст
Кажи скоріше, ну!

Мефістофель
Одкрию я велику таїну:
Без простору й часу, у самотині
Царюють десь од правіку богині;
Про них я говорити зарікавсь.
То Матері!

Фауст
(жахається)
То Матері?

Мефістофель
Злякавсь?

Фауст
То Матері! — Чудуюсь тим словам… [62] То Матері! Чудуюсь тим словам… — про богинь Матерів Гете прочитав у Плутарха, а додаткові відомості міг знайти в трактаті Якоба Беме (1575–1624) «Аврора», де цей термін використовується в значенні «першовиток, джерело всього сущого», тобто природа, що повністю відповідало задуму Гете.

Мефістофель
Богині ті недовідомі вам
І навіть майже незнайомі нам;
Глибини, де вони живуть, — незглибні.
Ти винен сам, що нам вони потрібні.

Фауст
Куди ж іти?

Мефістофель
Куди іти? В несходжене —
І несходиме; осягти невпрошене —
І невпросиме. Чи готовий ти?
Немає там замків, ані затворів;
Ти знаєш жах порожнявих просторів
І вічне безгоміння самоти?

Фауст
Про це не будем говорить ми;
Чи ж ми на кухні знов у відьми,
Щоб нісенітниці верзти?
Я й сам незгірше знавсь на тому —
Вивчав пусте, навчав пустому,
І що пильніш заглиблювався в річ,
То більше в ній являлось протиріч.
Щоб ту нудьгу приспати невсипущу,
Утік од світу я у дику пушу.
І там таким самотнім почувався,
Що врешті з чортом навіть полигався.

Мефістофель
Коли б ти плив в безкраїм океані,
Що огортає нашу твердь,
Ти б бачив хвилі в грізному буянні,
Хоч би вони й несли для тебе смерть;
Ти б бачив хмари, сонце, місяць, зорі,
Вертких дельфінів у прищухлім морі, —
Що-небудь видно там завжди;
В порожняві ж не вбачиш ти нічого,
Не вчуєш власної ходи
І не доступишся твердого.

Фауст
Нагадуєш ти того містагога,
Що неофіта дурить запального;
На глум женеш мене ти в невідомість —
А я там сили наберусь натомість;
З вогню тягать каштани, мов на жарт,
Ти шлеш мене — я там добуду гарт.
Побачим, що майбутнє принесе:
В твоїм ніщо знайду я, може, все.

Мефістофель
Хвалю тебе за розум в час розлуки,
Збагнув ти добре всі бісівські штуки;
Ось на ключа.

Фауст
Це ж патичок якийсь.

Мефістофель
Візьми попробуй, а тоді вже й смійсь.

Фауст
Росте в руці — ще й блиск од нього б'є!

Мефістофель
Побачиш ти, яка в нім сила є!
Нюшить той ключ і знає, що і де,
До Матерів тебе він доведе.

Фауст
(здригається)
До Матерів! Те слово, наче грім,
Аби почув — стрясає мною всім!

Мефістофель
Лякаєшся нових для тебе слів?
Ти б слухати лиш чуване хотів?
Тобі така обмеженість не личить,
Пора б уже себе до див призвичить.