Йоганн Гете - Фауст

Сатир
А ось до гурту підбіга
Сатир — цапиняча нога.
Худий і жилавий сатир,
Як сарна, скаче поміж гір,
І вдаль і вшир пускає зір.
Як гарно тут, як вільно тут!
Десь там, внизу, химерний люд;
Вони там скніють, не живуть,
Хоча життям те скніння звуть;
А він один, нарівні хмар,
Неначе світу володар!

Гноми
Ось гноми безбач дріботять,
Іти у парах не хотять;
На кожнім одіж мохова,
Під нею лампку він хова;
Одне другого наганя,
Неначе в кучі комашня,
Сюди й туди одно снує —
І всюди їм робота є.
Кобольдам родичі близькі,
Ми мов хірурги ті гірські:
Ми гори розтинаємо,
Ми з жил їм кров кидаємо,
Метал вергаєм на-гора,
Всім людям зичучи добра:
«У добрий час, у добрий час,
Усі багатства ці для вас!»
Та злото потрапля до рук
І перелюбців, і злодюк,
Залізо ж корисне для вбивць,
Для всьогосвітніх кровопивць,
А хто три заповіді вже
Зламав — до інших байдуже!
Та нас у тому не виніть;
Ми терпимо, то й ви терпіть.

Велетні
На Гарці велетні живуть,
їх люди дикими зовуть;
Ідуть гольцем, кремезні всі,
Питають в первісній красі;
Соснина в кожного в руках,
Пов'язка з віття на боках;
Таких фігур, таких постав
У варті й папа сам не мав.

Хор німф
(танцюючи навколо великого Пана)
Привіт, привіт,
Наш бог, наш пан —
Великий Пан!
В тобі ввесь світ!
Ідіть, летіть стрічать його,
Піснями величать його,
Бо добрий він, ласкавий він
І любить радощів розгін.
Під неба дахом голубим
Пильнує він свій красний дім,
Але струмок йому співа,
Вітрець дрімоту навіва…
І як опівдні він засне —
Ніде й листок не шелесне,
Замре в повітрі кожен рух,
Лиш чути квітів млосний дух;
Тоді і німфу, як закон,
Де б не була — змагає сон.
Коли ж зненацька гримне він,
Мов з неба грім, мов бурі дзвін, —
Охопить душу жах німий,
Всі розбігаються як стій,
І військо в полі никне вмить,
Герой збентежений тремтить…
Тож слава, слава славному!
Хвала йому і честь йому!

Депутація від гномів
(до великого Пана)
Там, де сяєвом блискучим
Опівнічної доби
Одкриваються знаючим
Зачаровані скарби, —
Ми вартуєм в темних норах,
У печерній темноті,
Ти ж на сонячних просторах
Роздаєш багатства ті.
Знов найшли ми в надрах темних
Багатюще джерело:
В володіннях попідземних
Ще такого не було.
Тож піди і скарб той вирий,
Що явила нам гора,
Царю щедрий, царю щирий,
До загального добра!

Плутон
(до герольда)
Тепер нам слід рішучості набратись,
Що б не було, нічого не лякатись
І ждать, що нам ця хвиля принесе.
А щоб про це нащадки наші знали
І дійсності химерою не звали,
Ти в протокол пиши як єсть усе.

Герольд
(взявся за жезло, що його держить в руках Плутон)
Вже гноми Пана повели
До вогнедишної скали;
Гуде, гогоче в глибині:
То вгору жбухають вогні,
То враз щезають десь на дні,
І отвір мороком зія —
То знов шугає полум'я!
Стоїть, чудуючися, Пан,
А справа й зліва б'є фонтан…
Куди не глянь — дива кругом! —
І Пан нагнувсь над джерелом,
Углиб цікаво загляда;
І раптом — пада борода!
Чиє ж то підборіддя там?
Мерщій закривсь, не видно нам.
Та ось нечувана біда:
Летить назад та борода,
Уся в огні, і вже пала
Вінець круг царського чола,
І тлум тривога обняла…
Усі біжать вогонь гасить,
І всіх вогонь глитає вмить,
І маскарадна вся товпа
В огненнім морі потопа…
Та що за вістка проліта
Від вух до вух, із уст в уста?
О ноче люта, ноче зла,
Яке ти лихо принесла!
Настане день, і всяк узна,
Що склалася біда страшна;
Усюди чується мені:
«То цісар, цісар ув огні!»
Бодай не чуть таких новин! —
З усім двором загине він…
Будь проклят, хто його призвів,
Щоб він смолистий хмиз одів
І нас завів в огонь і дим,
У ґвалт і рев, на згубу всім…
О юність, юність! Та коли ж
Ти загнуздаєш буйність смілу?
О владо, владо! Та коли ж
Ти поєднаєш ум і силу?
Уже і ліс кругом зайнявсь,
Вогонь до стелі аж доп'явсь;
Усе жахтить, усе пала,
Усе згорить, усе дотла!
До краю будемо страждать,
Бо нізвідки рятунку ждать.
Цей пишний двір — жахлива річ! —
Візьметься попелом за ніч.

Плутон
Налякались — годі, годі,
Зараз стану я в пригоді!
Вдар, як грім, святе жезло,
Щоб землею затрясло!
Вітре, широко дмухни,
Прохолоди нажени!
Риньте хвилями, тумани,
Те кипіння полум'яне
Вогким валом обгорніть!
Ви, летючі хмари-тучі,
На підмогу поспішайте,
Все зрошайте, погашайте
Дику ярість огневиці
І в зірниці-блискавиці
Блудний пломінь оберніть!
Схочуть духи нам нашкодить —
В поміч магія приходить. [60] Полішинель — весела маска в народній італійській комедії; грації — в греко-римській міфології — три юні богині витонченої краси; парки — там же, три богині, які тримали в своїх руках людські долі у вигляді тонких ниток; фурії — там же, три потворні богині помсти; Зоїло-Терсіт — міфологічна маска, в якій Гете поєднав Зоїла — запеклого критика Гомера в давнину, і Терсіта — потворного, всім незадоволеного крикуна з «Іліади»; Хлопець-візник — за словами Гете, це символ поезії; Плутон — бог підземного царства і також — викопного золота і багатства; тут в його масці з'являється Мефістофель; фавни і сатири — в греко-римській міфології — веселі і зухвалі юнаки з цапиними ногами, становили почет бога вина Діоніса; гноми і кобольди — в германських міфах і казках — карлики, що живуть під землею і добувають там скарби.