Йоганн Гете - Фауст

Хлопець-візник
Це — Бог багатства, це Плутон!
Із ним давно бажав зустрітись
Ваш володар, тож веселітесь!

Герольд
Скажи ж тепер про себе, хто ти й що ти?

Хлопець-візник
Хто я? Поет. Поезії щедроти
Я розсипаю тут і там —
І багатію з того сам.
Багатством я Плутону рівен;
Чого не має при дворі він,
Те я даю; завжди поет
Живить і скрашує бенкет.

Герольд
Та на словах ти молодець,
А докажи, що ти митець!

Хлопець-візник
Ось гляньте: пальцями лиш лясну,
І все кругом засяє ясно.
Ось перлів сиплеться разок,
(хрускоче пальцями)
Ось нате перснів, сережок,
Зап'ястя з золота ловіте,
Хапайте срібло, самоцвіти,
Та й вогники пускаю вам,
Чи займуться — не знаю й сам.

Герольд
І люди ринули юрбою,
Нема дарителю од бою!
Клейноди сипле, як вві сні,
І все хапають навісні…
Та схаменіться ж, добрі люди,
Хіба не бачите облуди?
Та це ж примарні все дари,
Хоч їх бери, хоч не бери.
Той думає, що скарб піймає,
Аж гульк — метелика тримає;
А той схопив намист разки —
Із них вродилися жуки;
Бідаха з серця кинув їх,
Вони ж гудуть кругом на сміх…
Наобіцяв ти злота тиск,
А дав не злото, тільки блиск!

Хлопець-візник
Хоч маски ти толкуєш якнайліпше,
А не спромігсь у річ заглянуть глибше,
Бо не герольдові збагнуть
Позверхніх явищ дійсну суть.
Та не люблю я ворожнечі;
Володарю! Тепер до тебе речі.
(Звертаючись до Плутона).
Чи не довірив ти мені
Ці коні — вихри вогняні?
Чи ж не керую завше ними
Я за вказівками твоїми?
Чи ж мій шалено-бистрий літ
Не дав тобі пальмових віт?
Чи ж я не став у обороні
Твоєї слави до борні?
Чи ж не завдячуєш мені
Ті лаври, що твої вінчають скроні?

Плутон
Ти свідчення від мене хочеш? Слухай,
Що я скажу: ти дух від мого духа;
Мені до послуг ти стоїш,
Хоч сам од мене багатіш;
Отой вінок, що я від тебе маю,
Я над усі корони поважаю,
І мовлю я перед усіми:
Поете, ти єси мій син любимий.

Хлопець-візник
(до натовпу)
Свої найкращії дари
Розсипав рясно я згори;
То тут, то там на голові
Іскрини жевріють живі;
Літають вогники блудні,
Де затримаються, де й ні;
Лиш де-не-де ярке, ясне
На хвилю сяйво спалахне;
Та найчастіше та краса
Ще не помічена згаса.

Гомін жінок
А хто сидить там у задку?
Ви бачили мару таку?
Худий-худюший, мов сто днів
Нічого він не пив, не їв;
Коли поганця і вщипнуть,
Не заболить йому, мабуть.

Худий
Та гетьте, гаспидські баби!
Не вгодиш вам, що не роби.
Коли жінки в хазяйстві дбали,
Мене ще скнарою всі звали,
Тоді заможний був наш дім:
Все надбання лишалось в нім.
Добра набгав я повні скрині,
Та це за ваду мають нині!
Тепер такі жінки пішли,
Що все б із хати рознесли;
У них схотінок більш як грошей —
Це розрахунок нехороший.
Чоловікам нема снаги,
Куди не кинуться — борги…
А жінці що? Як щось там має,
Ганчір'я зразу накупляє,
Та ласо їсть, та п'є усмак
В гурті коханців-гольтіпак;
Тим злото нам цінніш здається:
Тепер не скнара, а скупець я.

Одна жінка
Скупуй собі, скнарюй, як хочеш,
З драконським кодлищем скупим!
А чоловіків чом морочиш?
І так уже від них терпим.

Жінки гуртом
Та дай по писку кістякові!
Проява капосна яка!
Скривився, дума, що зляка!
Та й ті дракони — все цяцькові,
Трусніть — і дасть він сторчака!

Герольд
Ось я жезлом вас втихомирю…
Та обійдеться й без жезла:
Розсердились потворні звірі,
Махнули крилами зі зла,
З страшенних пащ огонь ригають,
Луска ж блискуча аж шумить…
І люди з жахом відбігають,
Усе навкруг спустіло вмить.

Герольд
Ось він зійшов, велично як!
Подав своїм драконам знак —
І сповнилось його веління:
І золотом набита скриня,
І скнара — в нього біля ніг;
Це тільки чар зробити зміг.

Плутон
(до візника)
Скінчилися труди твої тяжкії,
Лети ж тепер до рідної стихії!
Ти тут чужий, ти згинеш серед них,
Серед машкар потворних і страшних.
Іди туди, де, вільний, незалежний,
Втопивши зір у світлості безмежній,
Добро й красу побачиш в вічі ти —
Створи свій світ на лоні самоти.