Йоганн Гете - Фауст

Надія
Добрий вечір, сестри милі!
Хоч обличчя ви й закрили,
Невпізнанні поробились —
А мені ви полюбились.
А як кожна з вас погляне
Не крізь ночі світло тьмяне,
А без маски, завтра зранку —
Ми подружим до останку.
В чистім полі на роздоллі
Погуляєм ми по волі,
Будем разом проживати,
Працювати й спочивати;
Все нам легко поведеться,
Бідувати не прийдеться;
Скрізь вітатимуть нас люди,
Наче рідні ті брати:
Щастя буде нам усюди,
Щастя мусимо знайти!

Мудрість
Гляньте, Боязнь і Надію
Я скувала ланцюгами:
Берегти людей умію
Перед тими ворогами.

На тварину-великана
Навантажила я вежу,
І ступа вона, слухняна,
Бо за кожним кроком стежу.

А на ній — ясна богиня,
Розпроставши дужі крила,
Сяйвом дивного проміння
Все навколо освітила.

Всюди їй пряма дорога,
Не зійти на манівець;
їй наймення — Перемога,
Боротьбі й труду вінець!

Зоїло-Терсіт
Ух! Ух! Стривай, триклятий рід,
Я всіх вас вилаю як слід!
Але найперше я кусну
Ту Перемогу навісну.
Летить вона, дзвенить крилом,
Дивіться, мов: орел орлом!
Куди її не понесе,
До ніг їй падає усе,
Богиню славлячи; мені ж
Усяка слава — в серце ніж.
Тоді б од серця одлягло,
Коли б на світі скрізь було
Лихе — добром, добро — лихим,
Криве — прямим, пряме — кривим.

Герольд
Як стукну я жезлом святим,
Личино зла, погана бридь, —
Ти в мене знітишся умить! —
Ось карлик здвоєний як стій
В клубок звивається гидкий;
Клубок яйцем стає; а ось
Яйце набрякло, роздулось,
Надвоє тріснуло; й які
Із нього вийшли близнюки!
Он до дверей плазує вуж,
Кажан в вікно летить чимдуж, —
Спішать з'єднатись десь ізнов;
Та я б туди й не підійшов.

Гомін у юрбі
Бач! Уже пішли в танець!..
Ні! Ходімо, хай їм грець…
Чи не чуєш, що навкруг
Розгулявсь нечистий дух?
Понад вухом щось дзижчить…
Під ногами щось сичить…
Мов нічого і нема…
Тільки ляк усіх пройма…
Вже тепер не до гульні…
От тварюки навісні!

Герольд
Здавна вже на різних святах
Я стою в дверях на чатах,
Не було ж такого зроду,
Щоб пустив я вам на шкоду
Злого духа до покоїв,
Щоб він лиха вам накоїв.
Та боюсь, щоб через вікна
Сила вража не проникла,
Бо тоді вже від страхіття
Вас не зможу вборонить я.
Вже нам карлик взнаки дався,
Та не в ньому лиш біда вся!
Онде диво! Подивіться!
Я хотів би, як годиться,
Все народу з'ясувати,
Та не можу ради дати,
Бо й самому не до тями;
Розберімо ж разом з вами.
То четвіркою баскою
Повіз мчиться між юрбою
Рівно, плавно і без тиску;
Тільки скільки ж того блиску!
Іскри сиплються в просторі,
Різнобарвні ллються зорі,
Мріють образи прозорі,
Мов в ліхтарні чарівній.
Розступіться! Страшно!

Хлопець-візник
Стій!
Стійте, коні полум'яні,
Ви ж завжди вузді слухняні, —
Враз замріть, коли спиняю,
Вітром мчіть, коли торкаю, —
Тут же треба нам спиниться:
Вколо нас товпа тісниться;
Всі дивують-подивляють…
Ну ж, герольде, всі чекають!
Перш ніж зникнем в млі прозорій,
Розкажи народу, хто ми;
Ти вже звик до алегорій, —
Певно, й ми тобі відомі.

Герольд
Не зумію вас назвати;
Може, скажеш змалювати?

Хлопець-візник
Ну, малюй!

Герольд
Ти ось який:
Свіжий, гарний, молодий,
Ти ще зовсім хлоп'я, але байдуже —
Жінкам уже подобаєшся дуже
І виростеш — я не скажу: розпусник,
А неабиякий спокусник.

Хлопець-візник
Це добре! Далі промовляй
І загадку веселу розгадай.

Герольд
Блискучий зір і кучері чорняві,
В них самоцвіти аж горять!
А з пліч спадають аж до п'ят
Одіння пишні та яскраві,
Червцем і злотом миготять!
Тендітний — дівчина, та й годі!
А сам — хоч зараз до дівчат;
Вже можеш з ними при нагоді
Кохання азбуку вивчать.

Хлопець-візник
А хто ж це гордий, ясношатий
На троні в повозі пиша?

Герольд
То ніби цар якийсь багатий;
Все є, чого бажа душа!
Та він ласкавий, щедровитий
І знай глядить: кому б ще дать?
Йому миліш дари дарити,
Аніж багатствами владать.
Хлопець-візник
Так малювати не пристало, —
Ти нам сказав занадто мало.

Герольд
Бо ж трудно змалювати це
Шляхетно-сяюче лице,
Рум'яні щоки, губи повні,
Тюрбан, оздоби в нім коштовні,
Зі злота витканий хітон!
Я впізнаю царську поставу —
Спокійну, гідну й величаву.