Йоганн Гете - Фауст

Цісар
То цей папір і справді злота варт?
То всі його приймають не на жарт?
Це чудасія — та нехай, про мене.

Підчаший
Порозліталось птаство навіжене
І царство все покрило з краю в край.
Де хочеш лист міняйлові подай —
Одержиш там чи злота, чи срібла,
Ну, знижка є, але зовсім мала.
Такий достаток всім удивовижу;
Півсвіту ніби вдарилось у їжу,
Півсвіту одіж кинулось справлять;
Шевці й кравці і день і ніч не сплять…
В склепах чарки й тарелі не вгавають,
І гості «Слава цісарю!» гукають.

Мефістофель
Блукаючи самотньо між терас,
Красуню пишну здибаєш нараз:
З-під віяла так і стриже очима —
Чи в тебе є цидулка та значима?
І якщо є, то й без палких промов
Здобудешся у неї на любов.
Ховатимуть за пазухою дами
Листочки ці з любовними листами,
У Псалтирі з собою панотці
Носитимуть побожно папірці,
І в чересі червінці та дукати
Вже вояків не будуть отягчати.
Пробач, якщо деталями дрібними
Я знижую цей чин неоцінимий.

Фауст
Дармуючи у нутрощах землі,
Скарби лежать у тебе немалі:
І найсміліші поривання мислі
Тому багатству рамки надто стислі,
Й найвищої фантазії політ
Не сягоне у той безмірний світ,
Але для духу віщого провидця
Все втаєне повинно проявиться.

Мефістофель
Цей папірець, що за метал стає,
Зручний такий — всі бачать, що в нім є;
Не треба тут міняться, торгуваться,
Лиш знай вином чи ласками впиваться.
Схотілось злота — до міняйла йди,
А там нема, то вириють завжди
Якийсь клейнод, любенько закладуть
І за папір, що треба, віддадуть;
Невіра набереться сорома —
Білети будуть визнані всіма,
І у твоїй державі, безумовно,
І золота, й паперу буде повно.

Цісар
Це щастя край завдячує лиш вам,
І я за те винагороду дам.
Ви будете обидва з цеї миті
Охороняти надра скарбовиті.
Ви знаєте й місця, і слушний час —
Усі розкопки йтимуть через вас.
З'єднайте ж ревно ви свої зусилля,
Нехай навкруг розіллється довілля,
Нехай земний і попідземний світ
Вщасливлюють у спілці людський рід.

Підскарбій
(до Фауста)
Вітаючи колегу-ворожбита,
Я обіцяю в злагоді з ним жити.
(Виходить з Фаустом).

Цісар
Я обділю все панство дворове,
Признайтесь лиш, хто як мій дар вживе.

Паж
(приймаючи)
Гулятиму я ввечері і вранці.

Другий
(те ж саме)
Я накуплю гостинчиків коханці.

Підкоморій
(бере)
Тепер я вина питиму не прості.

Другий
(теж)
Награюся я до несхочу в кості.

Васал
(подумавши)
Я викуплю свій замок і ґрунти.

Другий
(теж:)
Я скарб у схові буду берегти.

Цісар
Я сподівавсь од вас нової дії.
Але, мабуть, не справдяться надії.
Бо бачу вже — хоч скарбу й набули,
Лишилися ви тими, що й були.

Блазень
(надходить)
Ти ж ласкою й мене не обминай.

Цісар
Всім милостям один у тебе край.

Блазень
Що за листи — не втямлю я ніяк…

Цісар
Я знаю — все процвиндриш ти, пияк.

Блазень
Якісь чудні, непевні ті дари.

Цісар
Це все тобі; коли дають — бери.
(Виходить).

Блазень
То це б мені п'ять тисяч привалило!

Мефістофель
Що, вже воскрес, ходяче ти барило?

Блазень
Ще й як воскрес — з принесенням дарів!

Мефістофель
Ти з радощів великих аж упрів.

Блазень
Невже усяк за гроші це вважа?

Мефістофель
Купуй за них, чого живіт бажа!

Блазень
І дім, і поле зможу я купить?

Мефістофель
Авжеж, аби було чим заплатить.

Блазень
І замок, гай, і став, і сіножать?

Мефістофель
Іч, захотілось блазню панувать!

Блазень
Сьогодні ж я маєток загорну!
(Виходить).

Мефістофель
(один)
Губу наш дурень має не дурну.