Йоганн Гете - Фауст

Фауст
Не по мені байдужний супокій;
Найкраще людське відчуття — бентежність;
Хоч як нам сушить серце світ плиткий,
Хвилюючись, ми чуємо безмежність.

Мефістофель
Лети ж униз! Я б міг сказати — вгору,
Це все одно… Покинь те, що повстало,
І там, серед безвічного простору,
Втішайся тим, чого давно не стало.
Тебе охмарить сила форм і схем,
Та хмару ту розмаєш ти ключем.

Фауст
Держу цей ключ і чую — свіжа сила
Й жадоба дії в грудь мені вступила.

Мефістофель
Побачиш там полум'яний триніг —
То знак, що ти в найглибший глиб пристиг.
Там Матерів уздриш одвічний рід, —
Сидять, стоять чи ходять — як їм слід,
І за одним зорять їх віщі зори,
Пильнуючи утвори й перетвори,
Хоронячи праформи всіх створінь;
Тебе ж не вбачать — зрима їм лиш тінь.
Тоді кріпись — бо близько до біди —
І на триніг одважливо іди,
Торкни його ключем!

Отак, гаразд!
І за тобою піде він ураз;
А ти вертай зі здобиччю сюди —
Нехай тоді розшукують сліди…
Триніжок є — до діла приступай,
Героя й героїню викликай.
На славний подвиг перший ти спромігся,
Це зроблено — і ти цього домігся.
Усе довершать наші звичні чари —
Боги повстануть з фіміаму хмари.

Фауст
А що ж тепер?

Мефістофель
Тепер униз зривайся;
Спускайся з тупом, з тупом і здіймайся.

Нехай же ключ той дасть усьому лад!
Цікаво знать, чи вернеш ти назад?

Підкоморій
(до Мефістофеля)
Довгенько духів ваших ждать, одначе,
Вже й цісар сам чекає нетерпляче.

Каштелян
Він щойно знов питав мене про те,
Чого ж ви тут без діла сидите?

Мефістофель
Товариш мій якраз пішов для того,
Уже ж він знає, що до чого.
Узаперті один сидить,
Готує засоби мудречі,
Бо, щоб красу чудесну відродить,
Потрібні різні чорнокнижні речі.

Каштелян
Що тут потрібне, то вже вам видніш,
Але наказ виконуйте скоріш.

Білявка
(до Мефістофеля)
Дозвольте, пане, на одне слівце;
Дивіться, в мене чисте ж мов лице,
А влітку де й береться ластовиння —
Обсипле всю, як макове насіння.
Є лік на те?

Мефістофель
Це жаль — гарненька квітка,
А по весні — немов плямиста кітка!
Візьміть ікри із жаби й язика,
Перегоніть їх на молодика,
А на підповні будете втирати —
І ті веснянки зійдуть всі до цяти.

Чорнявка
Круг вас юрба вирує безугавно,
І я до вас — на ногу я терплю,
Ходжу й танцюю через те невправно,
Як слід і реверансу не зроблю.

Мефістофель
Нехай я вам на ніжку наступлю.

Чорнявка
За любощів буває лиш подібне.

Мефістофель
Мій дотик має значення осібне,
Бо схоже схожим лічиться завжди:
Нога — ногою, й інші члени тіла
Так само. Ну, давай її сюди!

Чорнявка
(скрикує)
Ой, ой, болить! Нога аж захрумтіла!
Мов копитом!

Мефістофель
Боліло? Півбіди!
Зате тепер безпечно йди до танцю
І тисни ногу під столом коханцю.

Дама
(протовплюється)
Пустіть, пустіть! Страждання нестерпуче
Мене мордує, щире серце рвучи:
Ще вчора він як тінь ходив за мною,
А нині зрадив — водиться з другою.

Мефістофель
Це дуже зле! Та слухай-но сюди:
До нього ти знеобачки підкрадься
Й цим вугликом тихенько проведи
На рукаві й на плечах — в три ряди,
І в ньому мусить каяття озваться;
А вугіль з'їж — але не запивай,
І вернеться до тебе той гультяй,
Благаючи простити винуватця.

Дама
Він не отруйний?

Мефістофель
(ображено)
Вперше я зустрів,
Що славний лік підозрюють зухвало!
Та цей же вуглик з тих кострів,
Що ми розводили, бувало.

Паж
Люблю я, а мені все кажуть: «Ти — хлоп'я».

Мефістофель
(набік)
Кого тут слухати — і сам не знаю я.
(До пажа).
Як з молодою справи не вдалися,
До літньої гарненько підкотися.